РАДИВИЛОВСЬКИЙ АНТОНІЙ

РАДИВИЛОВСЬКИЙ АНТОНІЙ (р. нар. невід. – 10.12.1688, Київ) – письменник і церковний діяч.

Народився, ймовірно, на Чернігівщині. Навчався в Києво-Могилянській колегії. Вважають, що 1656 р. виголосив слово на посвяту І. Гізеля в архімандрити. З 1671 р. – намісник Києво-Печерського монастиря і лаврський проповідник, а з кінця 1683 р. – ігумен Микільського монастиря, що мав незалежність від Лаври.

Видав два збірники власних проповідей – “Огородок (сад) Марії Богородиці” (1676, друкарня Києво-Печерської лаври) з посвятою І. Гізелю та “Вінець Христа, із проповідей недільних, як із квітів рожаних сплетений” (1688, виданий там само) з посвятою Іоану, Петру й цариці Софії. А. Радивиловський був на той час високоосвіченою людиною, вивчав історію, географію, зоологію, ботаніку, мінералогію, астрономію, фізіологію, медицину. Проповіді його були зорієнтовані на європейську школу та польське проповідництво (зокрема П. Скарги).

Побудова їх строго логічна: вступ, обгрунтування основної думки й закінчення, висновки. У вступі, як правило, дається порівняння новозаповітних подій із старозаповітними; далі викладається зміст Євангелія, яке читалося на літургії і яке водночас є символічним доповненням проповіді. Після моралізаторського повчального роздуму йде короткий висновок із настановою слухачам слідувати основам моралі.

Проповіді присвячувалися здебільшого моралізаторським темам; у них засуджувалася тогочасна мораль з посиланням на перші роки християнства.

А. Радивиловський – автор надгробних проповідей “Рочини” (присвячені П. Могилі), а також посвят К. Старушичу, ігумену Видубицькому та Варнаві Лебедевичу, ігумену Межигірському. Проповіді звернені до простих людей, тому автор прагнув зробити їх зрозумілими, залучав фразеологізми (“у сироти тоді свято, коли кошуля біла”, “який пан, такий і крам” тощо), вставні новели та ін. Побудовані проповіді у формі запитань – відповідей (за традицією Києво-Могилянської академії) та діалогів.

Проповідям притаманні барокові стильові ознаки, зокрема картинність (наприклад, опис урочистого привітання Трійці ангелами, зустріч Христа у небі), драматизм викладу, алегоризм і символізм тощо.

Автор часто акцентував увагу на сучасні йому національні та соціальні проблеми, зокрема наслідки Руїни, труднощі життя селянства тощо. Такими художньо-стильовими й тематичними ознаками твори А. Радивиловського наближаються до народної літератури. Його творчість є завершальним етапом старої школи ораторського мистецтва.

Літ.: Марковський М. Антоігай Радивиловский. Южно-русский проповедник XVII века. К., 1894; Крекотень В. Оповіданім Антонія Радивиловського: З історії української новелістики XVII ст. К., 1983; Крекотень В. Проза А. Радивиловського.

К., 1989.

Г. Усатенко