|  | 

Репліка

Репліка (лат. replico – повертаю назад, відбиваю) – вислів одного з учасників драматичного діалогу або розмови, суперечки чи сварки, який є реакцією на чуже висловлювання і перебуває з ним у тематичному і значеннєвому зв’язку. Р. може бути висловом композиційно замкнутим, внутрішньо організованим і зв’язним або набувати форми т. зв. тиради, характерної для діалогів класицистичної драми. Незважаючи на формальні прикмети монологу чи композиційно замкнутого висловлення з виразно окресленими межами, Р. – ланка діалогічного порозуміння і тільки разом з іншими висловами (репліками) утворює смислову цілісність. Зв’язки з іншими Р. окреслюють орієнтованість окремої Р. на адресата та його попередні висловлювання (“Степане!

Що ти кажеш?”), вказують і виокремлюють предмет реагування мовця (“Мене бояри цілувати мають?”), водночас визначають її стосунок до предмета розмови (“Чи се мені причулося?”). Зв’язок з попереднім висловом не мусить бути тематично і мовленнєво увиразнений, як це має місце в аналізованому прикладі драми Лесі Українки “Бояриня” (Оксана повторює в запитальній формі слова Степана про поцілунок московських бояр), він може бути опосередкованим і виражатися у формі алюзії. P., крім того, домагається реагування з боку адресата (співрозмовника) або часто таку реакцію випереджує, визначає і формує. Питальна форма репліки Оксани і виражене з її допомогою здивування зумовлюють відповідь з боку Степана, яка пояснює те, що у творі подається як наступна репліка (“Ні, серце, воно так є, та в тім нічого злого, – то тільки звичай!”). Відповідь Степана – чергове реагування (репліка) на слова Оксани, що спричинює перетворення розмови цих двох осіб на органічно пов’язаний між собою ланцюг реплік.

Між Р. виникають різного типу діалогічні відношення, наслідком яких є поява в діалозі двоголосих слів. Двоголосими словами в розмові Оксани і Степана є “поцілунок в уста”. Термінові “Р.” надав ширшого значення Є. Чаплієвич, який вважає “великою реплікою” навіть цілий літературний твір у діалоговому стосунку до творів, написаних раніше, одночасно, і – як антиципація – до майбутньої творчості.

Наприклад, вірш Є. Маланюка “Репліка” (“Не сперечатимусь, я син свого народу…”), написаний в полеміці поета з критиками Я. Савченком та М. Доленгом.




Репліка