Родина Сюськів – одна з фундаторів розвитку освіти нашого краю (продовження)

3.Сюсько Василь Іванович Сюсько Василь Іванович, народився 9 серпня 1934 року в с. Голятин Міжгірського району Закарпатської області в багатодітній селянській сім’ї. 1 вересня 1941 року поступив до першого класу Голятинської народної школи, початковий, курс навчання у якій закінчив наприкінці травня 1945 року. На початку вересня 1945 року вступив до п’ятого класу Новоселицької семирічної школи.

Протягом 1945-1948 років у теплу пору року щоденно долав пішки до школи і в зворотному напрямку 14 кілометрів. Взимку разом із старшим братом Миколою винаймали помешкання у місцевих жителів с. Новоселиця. З 1 вересня 1948 року і до кінця червня 1951 року навчався у Волівській (тепер Міжгірська) школі, де здобув середню освіту.

З торбиною за плечима до цієї школи один раз в тиждень він долав пішки 17 кілометрову віддаль, несучи з собою харчі для прожитку. Проживав у цей час у найманих квартирах. У 50-х роках минулого століття у Волівській окрузі не вистачало педагогічних кадрів для навчання дітей у загальноосвітніх школах. Тому більшість його однокласників по закінченні середньої школи були покликані до педагогічної праці у школах району. І його 1 вересня 1951 року Волівський окружний відділ народної освіти призначив на посаду старшого піонервожатого Подобовецької семирічної школи. А з 1 листопада цього ж року його переведено на таку саму посаду у Волово – Запереділянську семирічну школу.

У серпні 1952 року Василь Іванович поступив на навчання в Ужгородський учительський інститут на здобуття професії вчителя. Навчався в цьому інституті до кінця червня 1954 року. Закінчив інститут та одержав диплом з відзнакою з правом викладання української мови та літератури у семирічній школі. До речі, він тоді був першим із – поміж вихідців села Голятин, який одержав диплом учителя такого рівня. Після закінчення інституту, за розподілом Міністерства освіти, одержав призначення на роботу у Боронявську семирічну школу Хустського району.

Тут викладав українську мову та літературу до початку жовтня 1954 року. Звідси був призваний на військову службу, яку проходив у м. Балтійську Калінінградської області Російської Федерації до листопада 1956 року. Повернувшись із військової служби, продовжив педагогічну діяльність.1 грудня 1956 року Міжгірський районний відділ освіти призначив його директором Присліпської семирічної школи, де працював до кінця серпня 1962 року.

На початку вересня 1962 року його призначено на посаду директора Майданської восьмирічної школи. З 1 вересня 1970 року, із введенням в експлуатацію нової школи у с. Майдан, Майданська восьмирічна школа реорганізована в середню і відповідно з цього часу Василь Іванович став виконувати обов’язки директора середньої школи до 1 вересня 1981 р. 1 вересня 1981 року Закарпатський обласний відділ освіти призначив його методистом Міжгірського райвно, а через рік – інспектором шкіл Міжгірського району. З 1 вересня 1983 року він знову стає директором Майданської ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Тут продовжував працювати до 7 липня 1995 року. Звільнився з даної посади за власним бажанням, у зв’язку з досягненням пенсійного віку. Після цього продовжував навчати дітей українській мові та літературі у даній школі до 1 вересня 2004 р. Із 53 років загального трудового стажу на педагогічну роботу припадає 51 рік. З них на посаді директора школи працював 36 років. Вищу освіту здобув заочно у Станіславському державному педагогічному інституті впродовж 1957 -1960 років.

Але на досягнутому багажі знань в вузах не зупинився. Перебуваючи на рядовій чи керівній посадах, завжди вважав за потрібне перш за все самому вчитися, щоб успішно навчати інших. Самоосвіта та система курсової перепідготовки при Центральному інституті удосконалення вчителів у м. Києві, очно – заочні багаторічні курси при Київському та Івано-Франківському педагогічних інститутах дали йому змогу йти в ногу з життям по вдосконаленню освітянської справи. Та найбільше часу займає робота в Майданській середній школі. З прибуттям у Майданську восьмирічну школу його вразив стан приміщень, у яких перебувала школа.

Шкільні будинки були розкидані по селу у давніх помешканнях жителями села хатинах, з яких проглядала темрява і пахло цвіллю. Тому, зразу став турбувати місцеві органи влади у необхідності побудови нового типового шкільного приміщення. Однак, районне і обласне керівництво слабо переймалося спорудженням нового приміщення школи у Майдані.

Коштів на це не вистачає говорили вони. Та коли після кількох відвідин обласних установ у обласному відділі освіти – показали йому на двері і веліли більше їх не турбувати, це, безперечно, сильно вразило його і він вимушений був звертатись із цим питанням безпосередньо до республіканських керівників у м. Києві. На подане від імені школи і сільської громади та сільської Ради клопотання, що супроводжувалось фотознімками аварійних шкільних будинків, нарешті прийшла ствердна відповідь, що нова школа у селі Майдан буде споруджена у найближчому часі. Будувалась ця школа протягом 1968-1970 років.

Здана в експлуатацію 1 жовтня 1970 року, а з нею і чотирьохквартирний будинок для вчителів. Через два роки після цього в с. Майдан виросла ще одна двоповерхова будова – гуртожиток на 80 учнівських місць для проживання дітей під час навчання із віддалених сіл мікрорайону школи. За час будівництва цих шкільних об’єктів йому, довелось почути від представників влади несправедливі дорікання у свою адресу. Але тішило його те, що мети, поставленої у побудові школи, досягнуто.

Школа побудована, поліпшились умови для навчання і виховання дітей. Із часу введення в експлуатацію нової школи у селі протягом п’яти років (1970 -1975 р. р.) за основними показниками роботи Майданська середня школа серед середніх шкіл району посідала перше місце, та й в наступні роки не виходила з трійки призерів. Успіхи колективу працівників школи були відомі не тільки в районі, але й за його межами. Учні показували глибокі знання при проведенні районних та обласних олімпіад, були призерами республіканських змагань.

Досвід багатьох вчителів школи став незаперечним фактом. Впродовж багатьох років вони обирались керівниками районних методичних об’єднань з навчальних предметів. Набутим досвідом керівної роботи в школі він охоче ділився із колегами по роботі. В останнє десятиріччя перебування на посаді директора школи наказом Міжгірського районного відділу освіти Майданську середню школу визнано опорною у роботі з питань керівництва і контролю. Робота Василя Івановича на посаді освітянина відзначена Грамотою Міністерства освіти, значком “Відмінник освіти” та рядом інших видів моральних заохочень.

Поряд з цим, найбільшою нагородою для його були і залишаються випускники, яким і він своєю посильною працею прокладав шлях у життя, які виросли достойними громадянами країни і не забувають його до цього часу. У 1959 році Василь Іванович одружився із Миголинець Марією Михайлівною, яка народилась у с. Подобовець у 1937 році і першою серед вихідців свого села одержала вищу освіту в Ужгородському державному університеті та була направлена на роботу у село Голятин. У Голятинській середній школі навчала дітей української мови та літератури до 1 грудня 1959 року. З нею привели в життя і виховували двох діточок – сина Сергія та дочку Мар’яну.

Трагічна доля постигла родину, коли на 40 році життя трагічно загинув син під час роботи в Чехії. Дочка Мар’яна закінчила Ужгородський державний університет за спеціальністю викладача російської мови та літератури. Деякий час працювала за фахом у школах м. Хуст. Зараз займається підприємницькою діяльністю.

Одружена. Має двох дочок – близнючок – Богданку і Марію. Зараз вона навчається на п’ятому курсі юридичного факультету Ужгородського національного університету. Дочка із сім’єю мешкає в м. Хуст.

З сім’єю дочки Василь Іванович і Марія Михайлівна теж проживають в Хусті. Але вони не забувають рідне село Голятин і Подобовець, звідки стежина вивела їх на широку педагогічну ниву, якій вони присвятили все своє трудове життя.

(2 votes, average: 4.50 out of 5)

Твір на тему: Родина Сюськів – одна з фундаторів розвитку освіти нашого краю (продовження)