|  | 

Рококо

Рококо (фр. rocaille – схожий на мушлю) – художній стиль гедоністичного гатунку, що обстоював культ грації, шляхетності, вишуканого естетизму. Сформувався у Франції в XVIII ст., звідти поширився у мистецтві європейських країн. Своєму виникненню Р. завдячує трансформації бароко, що втрачало вже на той час деякі характерні риси, поширенню серед творчої інтелігенції віянь скептицизму та вільнодумства, відновленню традицій італійської commedia dell’arte. P. (на відміну від бароко) тяжіло до інтимізації мистецтва, до мініатюрних, невибагливих форм, уникало контрастів, прагнучи гармонійної колористики та елегійної тональності. Започаткувалося воно у малярстві (А.

Ватто, Ф. Буше, Ван Лоо та ін.), засвідчилося появою європейського фарфору, менуету, соло на флейті. В літературі пожвавився інтерес до анакреонтичних та пасторальних мотивів, епіграм, до чарівної казки, що поширювалась у паризьких салонах під впливом сюжетів “1001 ночі”. Типові риси Р. проявилися в комічній поемі “Орлеанська діва” Вольтера, в ранньому романі Д; Дідро “Нескромні скарби”. Ознаки Р. спостерігалися і в ліриці молодого Й.-В. Гете, в анакреонтиці М. Ломоносова, юного О – Пушкіна.

В Україні цей силь, зважаючи на несприятливі історичні умови, не набув особливого поширення, розкрився деякими гранями у поетичному доробку Г. Сковороди.




Рококо