|  | 

Роздуми над сенсом життя у творах В. Стефаника

Творчість Василя Стефаника завжди сприймалася читачем як вираз трагічної долі галицького селянства. Та в новелах цього письменника є не тільки картини розпачу і горя. Його новели містять глибоку думку про вічне – життя і смерть, добро і зло. Для чого живе людина на цьому світі?

По-різному відповідають на це питання його герої, та й не ставлять такого запитання іноді зовсім. А так життя складається, що одного разу доводиться замислитися, що головне у житті. Усе життя працював на землі Іван Дідух. Працював тяжко. “Вік свій збув на тім горбі”, – говорить автор про його працю на незручному клаптику землі – на горбі, що дістався йому у спадок від батька.

Без гучних слів заходився він возити землю на той піщаний горб, щоб родила земля, щоб ростити дітей, щоб жити своєю працею. Так жили його батьки і діди. Так здається правильним для нього.

Не раз проклинав він тягар тієї роботи, крекчучи від натуги, коли навіть коня жалів, а на собі вносив на горб перегній. Переломило його на тому горбі навпіл, так і ходив зігнувшись. І все ж, коли настав час прощатися йому з тією землею, плакав за нею. Виявилося, що це все, таке знайоме і буденне,- найдорожче, що в нього є. Бо це Батьківщина. “Банно ми за наймсншов кришков у селі, за наймен-шов дитинов, але за тим горбом таки ніколи не перебаную…” Виявляється, що тримав його у цьому житті оцей зв’язок із рідною землею, який і увічнив Іван, поставивши на піщаному горбі кам’яний хрест.

Іванові хочеться “віпрощатися” перед людьми, бо для нього саме вони були мірою моральності, цінності його життя. Він завжди поважав людей, і вони відповідали йому такою ж повагою. Про це говорять йому, прощаючись. Усе життя його минуло тут, між цими людьми, отож, як шлюб із дружиною колись тут перед ними брав, так і нині прощається, немов перед смертю.

Людина не може бути сама. Про це ж міркує герой новели “Сини” Максим. Самотність його страшна, гнітюча. Він бореться з нею працею. До пізньої ночі працює в полі, аби не вертатися до спорожнілої хати: сини загинули, дружина не витримала розлуки з дітьми.

Втрата сім’ї виявляє для Максима життєві пріоритети. Він жив, як і Дідух, усе життя працюючи коло землі. Вважав, що живе правильно, й цього досить для щастя.

А сім’я завжди буде з ним. Виявилося, що для людини необхідно знати ще й те, що залишиться на землі після неї. З відчаєм звертається до Бога, аби дав йому на старість знати, що десь на землі залишився слід від його синів.

Може, є на світі дівчина, що кохала когось із них. Не важливо для нього, як про це скажуть люди, бо головне – життя. Життя однієї людини дає життя іншій, корінить у собі життя і щастя для іншої людини. Велич і цінність цих зв’язків зрозумів душею Максим у своїй самотності.

Отже, розповідаючи про своїх героїв, Стефаник підводить читача до думки про вічність і незни ідейність життя, про любов як основу буття людини, про щастя бути людиною серед людей на своїй рідній землі.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Твір на тему: Роздуми над сенсом життя у творах В. Стефаника




Роздуми над сенсом життя у творах В. Стефаника
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email