Роздуми про справжні людські чесноти (за романом Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”)
Соціально-психологічний роман Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” ставить безліч проблем. Чи головним у романі є питання, винесене в заголовок? Чи не відповіла на нього революція 1917 року?
Письменники всього світу споконвіку порушували питання про сенс людського існування, філософські категорії життя і смерті. Чи однозначну відповідь дають на них самі автори? Чи завжди вони осуджують того, хто став убивцею?
Ні, читач розумом і серцем повинен потрудитися й знайти свою відповідь.
Спробуємо розв’язати одну з головних проблем, наприклад: “Чому Чіпка став убивцею?” Починаючи від життєвої історії Василя Гнидки, письменник хотів простежити, хто і як потрапляє на дно суспільства. Бідували мільйони, а злочинцями ставали лише сотні. Не від боягузтва, не від слабості, не від хворої психіки став убивцею і Чіпка.
А від чого?
Ось Чіпка малий “…поліз у піч, витяг жару у покришку та й виніс у хлівець” – щоб наробити пожежі. Підріс трохи. Почав пізнавати природу. “Як схопить горобеня, як крутне голівку…
Не вспів оком моргнути, – як в одній руці зостався тулубець, а в другій голівка.” Ну, з хлівцем зрозуміло, хлівець винен тим, що належить багатому сусідові, а горобеня ж чим завинило? А якийсь горобець, “як жиди Христа мучили, кричав: жив-жив!”
Ось так наш герой змалку почав встановлювати соціальну та історичну справедливість… А сам за свої вчинки намагався уникнути відповідальності. Пам’ятаєте, для чого в образах “повидовбував очі”? Виріс Чіпка, горілку пити навчився.
Похмелиться і все ж вертає додому: “…як скажений бик налітає на хату… Брязь! – одно вікно… Дзень! – друге… Посипалось третє…
Грюк! Ногою в двері… Полетіли й двері у сіни”.
А потім ображає рідну матір, яка винна перед сином-злодієм лише у тому, що його породила і робила для нього, що могла.
Важко читати далі розповідь про першу Чіпчину “справжню” справу, свого роду посвячення в злодійський орден. У Чіпки навіть не виникає питання, чи зможе він “переступити через кров”: перше вбивство було випадковим, планувалось тільки пограбування. Але камінь, кинутий у воду, дає кола: один злочин неминуче тягне за собою другий.
Вороття до нормального людського життя вже немає і не може бути. “Спить Чіпка. Совість, задобрена горілкою, його не мучила.” Чи не сучасна історія перед нами, коли під впливом традиційних ліків від горя (горілка й веселе товариство, яке “все розуміє”) скоюються злочини, про які, на жаль, так часто можна прочитати в сьогоднішніх газетах та журналах? Потім у Чіпки багато буде всякого в житті і в душі. Він виступатиме в ролі захисника селян, його виберуть, по-сучасному, в депутати.
Оберуть, бо не доведена була участь Чіпки в злочині. А чи знайшовся б серед читачів хтось, хто залишив би у виборчому бюлетені прізвище Вареника, і чи діяв будь-де і будь-коли закон, за яким Чіпка міг бути виправданий за вчинені злочини і просто за свою поведінку?
Чіпка ненавидить багатих, сам стає багатим, потім убиває таких, яким недавно був сам. Бідних же не вбиває не тому, що він їх любить, а тому, що в них нема чим поживитись. Він уже просто не може жити, не чуючи запаху крові. Вражає те, що Чіпка після злочинів не розкаюється, і на каторгу йде “…як-от сич насуплений.
Тільки коли-не-коли з-під насуплених брів посилає на людей грізний погляд”.
Насамперед хочеться зазначити те, що Чіпка, мабуть, обнадійливо сприйняв той факт, що перші крадіжки й навіть убивство не були викриті. У нього з’явилася впевненість: мене не піймають, я не якийсь там невдаха. Це часто губить людей і в наш час.
Повертаючись до історії земельного наділу Чіпки, до його юності, переконуюсь, що ніколи не було в Чіпки безвихідного становища, що тільки нетерпіння і злість на людей керували ним, штовхали до падіння. Читаючи роман, уявляю собі, як склалося б життя героя у вільному світі. Чіпка – селянин, хороший хазяїн, добрий батько своїм дітям, уважний і люблячий чоловік.
Свої працьовиті руки, гострий розум, рішучу вдачу він застосовує для того, щоб організувати односельців на побудову багатого і справедливого життя. Думаю, що з його хистом і вдачею той куточок землі, де він живе, став би процвітаючим. Його б поважали селяни.
Вважаю, що найбільша його помилка в тому, що він шукав справедливості там, де її нема; найбільша його втрата – не мав духовного меча і щита, щоб боротися і перемагати.; найбільша поразка – він судив людей, замість того, щоб судити себе.
Отже, духовний світ персонажа проявляється не тільки у психіці, а й у стосунках з вищим Законом, себто заповідями Божими. Автор не моралізує, він розвитком сюжету доводить, що гріх і щастя несумісні. Конфлікт твору – у людській свідомості.
Тому й є цей роман психологічним, бо не дає однозначних відповідей на багато питань, а спонукає читача до роздумів і власних висновків.
А давайте проаналізуємо своє життя. Чи є серед нас такі, кого б не ображали близькі люди? Чи є такі, кому вже нічого бажати? Чи не впадаємо ми іноді в такий відчай, що й жити не хочеться? Чи завжди у своїх невдачах ми звинувачуємо лише себе, а не шукаємо винуватців?
Чи не буваємо такі беззахисні, як і Чіпка?
Не можна не погодитися, що навряд чи з будь-якої скрутної ситуації єдиним виходом може бути помста, а ще страшніше – вбивство. Не можна виправдовувати злочин важким дитинством, нелюбов’ю до себе людей. Отже, не всякими шляхами можна дійти праведного діяння.
Треба думати і думати, як, борючись проти зла, не скоїти ще більшого й непоправного лиха.
Сучасний світ – світ відчуження і страху. Осмислюючи твір Панаса Мирного, досліджуючи душевний світ літературного героя, ми вчимося визнавати перевагу духовного над матеріальним, усвідомлювати індивідуальну відповідальність людини за все, що з нею відбувається.
Життя – річ бурхлива й не передбачувана, і щоб витримати в його швидкому потоці, потрібно бути сильним. Кажуть, що життя – це симфонія, вальс або й маленька п’єса. І, на жаль, диригента часто вибираємо не ми. Але кожен творить життя своє сам, вибираючи свій темп, свій розмір і свою мелодію.
Тож нехай порадою нам залишаються слова Панаса Мирного : “Коли можна, зроби так, моя доле, щоб усі мучені заспокоїлися, їх серце зазнало радості, обітри сльози гіркії, щоб люба усмішка заграла на веселому обличчі”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)Твір на тему: Роздуми про справжні людські чесноти (за романом Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”)
Роздуми про справжні людські чесноти (за романом Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”)