|  | 

Сад – ВОЛОДИМИР СОСЮРА Скорочено

(Уривок) В огні нестримної навали рубали, різали наш сад… А ми дивилися назад і за минулим сумували…

Руками власними тюрму творили ми собі одвічну… О, будьте прокляті, кому назад повернуто обличчя!

Брати нас брали на штики за слово, правдою повите… Ви ж розумієте, – віки

Не знали ми, чиї ми діти!..

Хтось застромив у серце шило, в чеканні марному весни… В саду розкішному лишились одні пеньки та бур’яни.

Кати на струни наші жили

Тягли із рук, як сон, блідих… І з нас співців собі купили, щоб грати їм на струнах тих.

Ми йшли кривавими стежками, нам тільки снився волі згук. І похоронно над полями кричав

І плакав чорний крук…

Він нам кричав про волі гнів, щоб ми повстати захотіли! Й кривавий дзьоб об струни-жили в безкраїм розпачі точив…

Коли ж приходили раби володарям

на струнах грати, серця не тисло від журби і не обурювали грати…

А струни плакали… Не в бій – І ми здригнули!.. Душі громом залив музичний буревій, що мчав, мов рокоти ріки,

Що рвався в даль крізь піну шалу!.. І зацвіли старі пеньки, і бур’яни травою стали… Це в день було, коли той спів так схвилював серця всім хорі… А уночі вже сад шумів, і крізь гілля сміялись зорі…

Так несподівано і скоро наш сад повстав і зашумів…

Його рубали, а він ріс! На місці зрубаного дуба росли нові!.. І навіть хмиз угору дерся!..

Краю мій! Ми дочекалися весни, ми вже підходимо до брами!.. Це ти той сад, о краю мій, колись порубаний катами!..

Над золотими берегами ти знов шумиш, такий рясний!..

Коментар Поет В. Сосюра уявив свою Україну як сад. Сад, який віками рубали, нищили й вороги-заброди, і “брати”-сусіди. Дійшло до того, що українці самі забули, хто вони, забули волелюбні козацькі традиції, стали покірно служити своїм гнобителям.

Але настали нові часи, прийшла воля, і сад почав відроджуватися, цвісти, “навіть хмиз угору дерся”. Сили народні – невичерпні, український народ обов’язково відродиться, як фенікс із попелу, розквітне, як сад навесні, – така головна думка поезії

Васильки Васильки у полі, васильки у полі, і у тебе, мила, васильки з-під вій, і гаї синіють ген на видноколі, і синіє щастя у душі моїй.

Одсіяють роки, мов хмарки над нами, і ось так же в полі будуть двоє йти, але нас не буде. Може, ми квітками, може, васильками станем – я і ти.

Так же буде поле, як тепер, синіти,

І хмарки летіти в невідомий час, і другий, далекий, сповнений привіту, з рідними очима порівняє нас.

Коментар Філософська поезія В. Сосюри “Васильки” говорить про швидкоплинність життя, про те, що треба цінувати кожну його мить, бачити прекрасне навкруги. Хіба це не щастя – йти поруч із коханою людиною, милуватися її голубими очима, радіти хлібному полю й порівнювати рідні очі з голубими квітами-васильками! Свою доброту, любов поет хоче передати нащадкам, щоб і ті, “далекі”, були “сповнені привіту” й пошани до своїх предків.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Твір на тему: Сад – ВОЛОДИМИР СОСЮРА Скорочено




Сад – ВОЛОДИМИР СОСЮРА Скорочено
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email