|  | 

Сатирико-метафоричний зміст твору – “МАЛЮК ЦАХЕС, НА ПРІЗВИСЬКО ЦИНОБЕР”

РОМАНТИЗМ У ЛІТЕРАТУРІ

§ 3. “МАЛЮК ЦАХЕС, НА ПРІЗВИСЬКО ЦИНОБЕР” – ШЕДЕВР РОМАНТИЧНОЇ КАЗКИ-НОВЕЛИ

Сатирико-метафоричний зміст твору

Гофман прийшов у літературу, коли вихідною ситуацією романтизму були самотність та беззахисність людського духу в прозаїчному світі розрахунку й користі, коли романтичні повітряні замки зводилися й руйнувалися, одну утопію змінювала інша, часом протилежна. Гофман не претендував на побудову універсальної філософії, яка була б здатна пояснити всі таємниці життя. Як митець, він прагнув до зображення, а не до пояснення таїн життя.

Головні події твору мають свою передісторію. Колись, за часів владарювання Деметрія, князівство процвітало. “Оточена високими горами, вкрита зеленими пахучими лісами та квітучими луками, оздоблена дзвінкими потоками та веселими водоспадами, нехай навіть без жодного міста, зате з привітними селами, а подекуди й замками, країна та схожа була на дивовижний прекрасний сад, де мешканці мовби гуляли задля своєї втіхи, не відаючи тяжких життєвих турбот. Кожен знав, що в країні володарював князь Деметрій, але ніхто не відчував його влади, і всі були тим дуже вдоволені”.

Тут охоче оселилися “особи, що полюбляють свободу в усіх її проявах”, зокрема феї. Так у творі постають три найважливіші для автора поняття – свобода, краса і поезія, метафорами яких у Гофмана виступають справедливе правління за часів Деметрія, краса дивовижної місцини, народна поезія з її мальовничими образами фей та чаклунів. Отже, в уяві Гофмана свобода, краса, поезія – нероздільні, їх єдність і утворює високу духовність нації, надає людині безмежних творчих сил, робить її щасливою, сприяє суспільному процвітанню.

Або словами самого автора: “…кожний мешканець країни… щиро вірив у дивовижне і, навіть сам того не відаючи, через те був веселим, добрим громадянином”.

Та спадкоємець Деметрія, князь Пафнутій, за порадою свого камердинера, вирішив запровадити “освіту”. Гофман сатирично змальовує, що саме вкладають у поняття “освіти” можновладці: “повирубаємо навколишні ліси”, “зробимо річку судноплавною”, “розведемо картоплю”, “полагодимо школи”, “молодь навчимо співати на два голоси вранішніх та вечірніх пісень”. Єдиною загрозою такій “освіті” міністр-камердинер уважає фей і “ту отруту, яку вони поширюють під назвою поезії*. На думку міністра, та отрута-поезія робить людей неслухняними й “не здатними до слугування освіті”.

Сатирико-метафоричний зміст описаних автором подій є очевидним: недалекоглядним і несправедливим є той правитель, який не розуміє значення свободи, краси, поезії. Таке може собі дозволити обиватель-філістер, але правитель має бути розумнішим за камердинера. Його обов’язок – дбати про добробут і щастя народу, а не слухатись нашіптувачів зі свого близького оточення. Але зауваження Андреаса щодо нездатності людей слугувати освіті розкриває сутність правління Пафнутія: про народ ніхто й не думав дбати, ідея про необхідність уведення освіти – шанс камердинера стати міністром, і він цей шанс використав. Тепер він докладатиме всіх зусиль, щоб поставити собі на службу цю освіту.

Гостра сатира Гофмана спрямована й проти ідей просвітителів, які намагалися скувати творчу уяву митця жорсткими правилами й зневажали поезію, яка не підпорядковувалася прийнятим правилам.

Камердинер-міністр Андреас запропонував викинути “геть усіх фей із країни”. Пафнутій трохи занепокоївся: чи не буде “прихильний до фей народ ремствувати”. Та Андреас подбав і про те: усіх фей не виженуть, деяких залишать, але позбавлять будь-якої можливості творити чудеса, заберуть до скарбниці все, що можна забрати, і зруйнують те, чого до скарбниці забрати не можна. “Коли феї будуть отак вештатися поміж людьми, то люди зовсім скоро перестануть у них вірити”,- запевняв Андреас. Крилатим коням, символу поетичного натхнення, “реформатор” запропонував обрізати крила й поставити у стайню на годівлю, може, вдасться таким чином “одомашнити й перетворити їх на корисних тварин”. Ці сатиричні метафори Гофмана викривають намагання можновладців поставити митця собі на службу, дискредитувати його, позбавити можливості впливати на духовне життя людей.

Що з того виходить, метафорично розкривається в образі феї Рожі-Гожої-Зеленавої. Вона була з тих, кого Пафнутій та Андреас вирішили залишити в країні. І ця фея знайшла спосіб так “загнати князя на слизьке”, що Пафнутій змушений був “благати її вдовольнитися” притулком для панночок, “де вона, незважаючи на указ про освіту, могла б порядкувати, як собі схоче”. Звичайно, “притулку для панночок” замало для справжнього митця.

В таких умовах митець не тільки позбавлений можливості впливати на духовне життя широкого загалу, але й сам утрачає здатність бачити світ у всій його складності. А втративши цю здатність, може навіть виявляти згубний вплив на людей. Так у творі виникає ідея моральної відповідальності митця.

Золоті волосини на голові у Цахеса – неоднозначна метафора. Рожа-Гожа не владна зробити Цахеса гідною людиною, але в її владі дати Цахесу три волосинки, щоб люди не тільки не помічали його потворності, а й уважали його найкращим, ставили йому в заслугу все, що зроблено іншими. Інакше кажучи, Рожа-Гожа-Зеленава дає Цахесу таємничу владу над людьми. І автор простежує, що відбувається з людьми, котрі незаслужено, внаслідок випадку – походження, багатства тощо – отримують таку владу. Казка про три золоті волосини набуває узагальненого змісту, перетворюючись на історію про механізм влади та безсоромність можновладців, які привласнюють результати чужої матеріальної й духовної праці.

Цей механізм і розкривається в описі подальших подій, які відбуваються у Керепесі, місті, що славилося своїм університетом. Серед університетських студентів вирізняється Бальтазар – поет, митець, “ентузіаст”. Його гнітить атмосфера університету, який став яскравим зразком тієї освіти, що впровадив Пафнутій. Бальтазар кохає прекрасну Кандіду, дочку професора природничих наук Моша Терпіна. Кандіда теж кохає Бальтазара, але у справу втручається малюк Цахес.

Сила золотих волосків на його голові зростала, тепер він міг не тільки причаровувати, а й забирати те, що належало іншим, – славу в митця, посаду в розумного. Завдяки трьом золотим волосинкам карлик Цахес зробив політичну кар’єру, ставши Цинобером, прем’єр-міністром при Барсануфі. А прекрасна Кандіда стала нареченою Цахеса.

Тільки Бальтазар не здавався: він щиро кохав свою Кандіду, і його не вабили ні гроші, ні кар’єра, ні “ласка князя”. Тому він доклав усіх зусиль, щоб дізнатися правду про Цахеса і врятувати своє кохання.

Цахеса позбавили його волосинок, настало не лише прозріння всіх підданих князя на чолі з ним самим – міське плебейство обурилося й вирішило розправитися з жорстокою потворою, яка владарювала над ним. Розв’язка сюжетної лінії Цахеса – гротескно – антиестетична. Переляканий гнівом народу Цахес ховається у своєму срібному нічному горщику й, захлинувшись, помирає.

Розв’язка сюжетної лінії Бальтазара й Кандіди не лише пародіює щасливі фінали романів, а й переліком весільних подарунків Альпануса молодятам зводить усю поетизовану мрію ентузіаста до життєвої прози. Гофман, можливо, як ніхто інший, розумів, що та сама життєва проза і є першоосновою навіть мислення в поезії.

Це переплетіння реальності та фантазії, контраст високого й буденного – одна з основних рис романтичного світу, створеного Гофманом.




Сатирико-метафоричний зміст твору – “МАЛЮК ЦАХЕС, НА ПРІЗВИСЬКО ЦИНОБЕР”
Обратная связь: Email