|  | 

Шандор Петефі (1823-1849)

НА ОСТРОВАХ ЖИТТЄВИХ ВИПРОБУВАНЬ

Шандор Петефі (1823-1849)

Ян Неруда

“У ніч під 1 січня, в перші хвилини нового 1823 року, в містечку Кішкереш на Великій угорській рівнині народився хлопчик.

Ушита очеретом довга присадкувата хата стояла впоперек двору вузькою стіною на вулицю. Вкриті гіллястою памороззю два майже квадратних вікна кволо світилися, часом за ними чувся стогін… Потім пролунав дзвінкий плач немовляти” . Так з’явився на світ ШандорПетрович (це вже у 1842 році він підпишеться псевдонімом Петефі). Про що думали в ці хвилини щасливі батько і мати цього угорського хлопчика? Звичайно, вони ще не знали, що їх син проживе лише 26 років і що на будинку, у якому він проведе останні роки життя, хтось вирізьбить такі слова: “Тут він був ще людиною, звідси вийшов у свій великий шлях, щоб стати зорею.

Сяйво її вічне”. Батьки ще не могли знати, що відомий чеський письменник, сучасник Петефі, Ян Неруда напише про нього: “…У чудової, огняної угорської нації немає більш великого сина, ніж він. І в неї не було більш щасливого дня, ніж день, коли народився Петефі… Коли б про цю націю ми не знали нічого і знали б тільки вірші Петефі, то цим самим ми доторкнулись би до її найтонших нервів…

Як рекомендувати мені вірші Петефі? Поки що я можу сказати тільки одне: якщо хочеш прекрасних романсів – читай Петефі; хочеш натхненних гімнів батьківщині – читай Петефі; хочеш веселих пісень, любовних віршів – також читай Петефі!”

Письменнику довелося жити в часи, коли Угорщина перебувала в залежності від Австрії. Угорська мова й угорська література всіляко переслідувалися. Простий люд країни потерпав як від гніту іноземців, так і від свавілля місцевих багатіїв. Петефі мужньо боровся за свободу своєї батьківщини, виступав

1 Цитується за вступною статтею українського поета Леоніда Первомайського до видання Ш. Петефі. Поезії. – К.: Дніпро, 1972.

Проти тих, хто пригноблював рідний народ. Поет зовсім молодим загинув у одній з останніх битв угорської війни за незалежність. Однак доля подарувала йому безсмертя.

Якось Петефі сказав: “Мого серця навіть смерть не остудить. Поховайте мене на півночі і посадіть на моїй могилі цитринове1 деревце, – побачите, воно буде цвісти, бо моє серце зігріє землю, у якій лежатиме”. Ці слова стали пророчими: поезія – його невмируще серце – зігріває не лише угорську землю, а й душі читачів з різних країн.

Життя і поезія для нього були нероздільні. На противагу тим, хто заявляв, що насолода мистецтвом – привілей лише багатих, він стверджував:

Поезія – просторий світлий храм,

Залитий сонцем і завжди відкритий

Для кожного, хто в нім молитись хоче, –

Храм, у який дозволено вступати

Босоніж, як немає личаків…

1. Що ви дізналися про тематику творчості Петефі зі слів видатного чеського письменника Яна Неруди?

2. Як ви розумієте образний вислів: “Петефі – це діамантова застібка, яка скріпила угорську літературу зі світовою літературою”?

3. Поміркуйте, на чому хотів наголосити Ян Неруда, стверджуючи: “Коли б про цю націю ми не знали нічого і знали б тільки вірші Петефі, то цим самим ми доторкнулись би до її найтонших нервів…”.

4. Скориставшись матеріалами статті та рубрики “Цікаво знати”, підготуйте розповідь про угорського письменника Шандора Петефі.

Цікаво знати

Один із сучасників поета так описав його зовнішність:

“…Чоло в нього не дуже високе, між бровами залягли дві зморшки – ознака глибоких дум; красиві чорні брови, блискучі очі. Коли він говорив, очі його горіли, а найбільше сяяли вони, коли він натхненно читав вірші. Найпривабливішими були в нього очі – вікна його поетичної душі”.

1 Цитрина – лимон.

Порівняйте цей опис з портретним зображенням письменника.

А тепер завітаємо і ми до храму поезії Шандора Петефі.




Шандор Петефі (1823-1849)