ШАНДРОВСЬКИЙ СОЛЯНИЙ КОЛОДЯЗЬ – НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ ТА ЛЕГЕНДИ

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

ІЗ ДЖЕРЕЛ НАРОДНОЇ МУДРОСТІ

НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ ТА ЛЕГЕНДИ

ШАНДРОВСЬКИЙ СОЛЯНИЙ КОЛОДЯЗЬ

Турецький султан Сулейман, побивши сербів, оголосив війну королю Матвію і повів своє військо на Угорщину.

Король Матвій зібрав велике військо й рушив назустріч туркам. До самого Дунаю підвів він своє військо, а на протилежному березі в завойованому Белграді вже стояли турки на чолі з султаном1 Сулейманом.

Довго розглядали ворожі війська один одного через Дунай. Але ніхто з них не наважувався переправлятись на другий берег і вступати в бій з ворогами. Боялися, щоб під час переправи не побили їх.

1 Стояти на чолі з султаном – бути під проводом султана.

Нарешті це надокучило султанові і він надіслав до Матвія посла й запропонував, щоб вони обидва виставили від свого війська по одному богатирю: Сулейман – свого, а Матвій – свого.

Хай вони поміряються між собою силою2, і чий богатир переможе, той і виграє війну. А другий повинен відступити і заплатити викуп.

Матвій погодився. Почав шукати Матвій у своєму війську богатиря, який би зміг помірятися силою з турецьким богатирем.

Але в його війську такого не знайшли. Засмутився король Матвій – невже він програє війну? І послав у всі кінці своєї держави гінців із суворим наказом привести найсильнішого в країні чоловіка.

Гінці об’їздили всю Угорщину, але ніде не знайшли такого богатиря. Лишилась у них остання надія – на Мараморош. Про нього йшла слава, що там живе богатирський народ.

Туди гінці й вирушили.

Коли вони наближалися до села Салдобоша, в полі побачили двох людей, які збирали сіно. Під’їхали до них. Це були, виявилося, батько й син. Подорожні спитали:

– Де тут дорога, що веде на Шандрово?

Хлопець, який саме збирався вивершити3 воза з сіном, тримав у руках здоровенного паузника, яким сіно притискають на возі, щоб не розтрушувалося по дорозі.

– Ось там! – сказав парубок і показав паузником, тримаючи його однією рукою, наче це була якась тичка.

Королівські гінці аж сторопіли: адже вони вдвох обома руками не змогли б так показати, хоч обидва були нівроку собі дужі хлопці. Такого силуна4 вони зроду-віку ще не бачили. Відразу посадили парубка на доброго коня й іменем короля наказали їхати за ними.

Парубчину5 цього звали Павлом Кинижем.

Сподобався Павло королеві Матвію. Відразу ж наказав одягнути його, як належить королівському воякові, й тут же дав знати султанові, що він готовий до герцю6.

Другого дня до Дунаю зійшли Павло Киниж і король Матвій з одного боку, а султан зі своїм богатирем – з другого. Перед ними на кожному березі був прив’язаний величезний човен. Обидва човни були однакові, як два волоси7.

Умови герцю були такі: хто з богатирів штовхне човен далі, той виграє.

Перший штовхнув свого човна турецький богатир. Не встиг човен досягти до середини ріки, як течія підхопила його й понесла вниз. Прийшла черга Павла.

Він з такою силою відштовхнув свого човна, що той стрілою перебіг? увесь широкий Дунай і вискочив до ніг спантеличеного9 султана.

І так переможцем залишився Павло. Турецький султан визнав себе переможеним, заплатив велику данину й пішов геть.

Три дні святкував Матвій перемогу. З правої руки від себе посадовив Павла і перший келих вина випив за його здоров’я. Потім подякував за те, що він переміг у герці, й у присутності всіх вельмож урочисто пообіцяв виконати будь-яке Павлове бажання.

Тоді Павло Киниж підвівся й сказав:

– Ваша королівська величність! Нам не треба ані золота, ані срібла, ні почесного сану, ні маєтків. Тільки прошу я – дайте в нагороду соляний колодязь в Шандрові, і не мені, а моєму рідному краю Мараморошу, бідному людові з цього краю, щоб вони у всі часи могли, за даною вами вольністю, безкоштовно чиряти10 соляну ропу, і лише вони.

Матвій одразу ж наказав своєму придворному писареві написати листа на песячій шкурі, бо тоді ще паперу не було. Коли лист був готовий, то він скріпив його власноручним підписом і золотою печаткою.

Відтоді вже кілька сотень років марамороські люди все ще користуються цією привілеєю11 і згадують добрим словом свого славного земляка – богатиря Кинижа.

1 Стояти на чолі з султаном – бути під проводом султана.

2 Помірятися силаю – позмагатися. 3 Вивершити – зробити верх. 4 Силун – те саме, що силач. 5 Парубчина – хлопець.

6 Герць – змагання. 7 Однакові, як два волоси – ідентичні, дуже схожі. 8 Стрілою перебіг – дуже швидко переплив.

9 Спантеличений – переляканий, оторопілий, сторопілий. 10 Чиряти – тут: добувати. 11 Привілля – те саме, що привілей, особлива перевага.

ХТО? ЩО? КОЛИ?

ЧОМУ? ЯК?

1. Чому король Матвій зібрав велике військо? 2. Чому ворожі війська не наважувалися вступити в бій? 3. Що запропонував султан? 4. Для чого послав король Матвій гінців? 5. Яка слава йшла про Мараморош?

6. Кого зустріли гінці по дорозі до Шандрово? 7. Чому королівські гінці сторопіли? 8. Якими були умови герцю?

9. Що зробив турецький богатир?

10. Як Павло став переможцем? 11. Що пообіцяв король Матвій?

12. Про що попросив Павло короля Матвія? 13. Як король Матвій віддячив Павлові? 14.

Що означає слово “паузник”? (Знайдіть його тлумачення у тексті).

ВПРАВИ і ЗАВДАННЯ

І. Поділіть переказ на частини, доберіть заголовки до кожної з них.

II. Замініть підкреслені дієслова минулого часу дієсловами теперішнього часу:

1. Король Матвій Зібрав велике військо і Рушив назустріч туркам.

2. Почав шукати Матвій у своєму війську богатиря, який би зміг помірятися силою з турецьким богатирем. 3. Коли вони Наближалися до села, в полі Побачили двох людей, які Збирали сіно.

III. Перекладіть рідною мовою:

1. І послав Матвій у всі кінці своєї держави гінців із суворим наказом привести найсильнішого в країні чоловіка. 2. Такого силуна вони зроду-віку не бачили. 3. З правої руки від себе посадовив Матвій Павла і перший келих випив за його здоров’я.