Що таке український ідеал? (I в.)

p>Переді мною стоїть досить цікаве питання: що можна вважати українським ідеалом? І однозначної відповіді на нього бути не може. Адже українці – дуже неоднорідна нація, до того ж, як говорили декілька років тому, “нас 48 мільйонів”, а отже, у кожного може бути свій ідеал, не схожий на ідеал іншої людини. І кожен з нас має право стверджувати, що саме виплеканий ним образ може вважатися українським ідеалом. А ще врахуймо, що цей самий ідеал міг змінюватися протягом століть! І що ж тепер робити? Як знайти відповідь на питання?

А може, слід звернутися до тих джерел, в яких українці виливали свої прагнення, сподівання, надії – до фольклору та літератури, і пошукати ідеалу серед літературних образів? Можливо, ідеалом виступає молода дівчина-українка, напрочуд гарна й чиста душею: очі – як терен, брови – мов шовкові шнурочки, щічки – як червоні рожі, вуста – наче червоні ягідки, довге шовкове волосся, чудове вбрання, ряд прикрас (корали, дукачі, намисто)… Дівчина скромна, працьовита, побожна, шаноблива. Повій, вітре, на Вкраїну, Де покинув я дівчину, Де покинув карі очі… – Співається у пісні на слова С. Руданського. “Золото – не дівка!

Наградив бог Терпилиху дочкою. Крім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, – яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця…” – так характеризує виборний Наталку – героїню п’єси І. Котляревського. А Маруся із повісті Г. Квітки-Основ’яненка? “Та що то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа.” А ще Маруся “на все село була і красива, і розумна, і багата, звичайна, та ще ж к тому тиха, і смирна, і всякому покірна”.

А Мавка у драмі Лесі Українки! Прекрасний образ, узятий із фольклору, і скільки в ньому чарівності, неповторності! А Маруся Чурай з однойменного твору Ліни Костенко: красива зовні, чиста душею, незважаючи навіть на тавро вбивці, якого зовсім не заслуговує!

Отже, ми вбачаємо український ідеал в образі молодої вродливої дівчини? А може, ідеалом є інший одвічний образ – мати з немовлям на руках? Цілу галерею образів матерів змальовує у своїх творах Марко Вовчок.

Так, більшість з цих жінок глибоко нещасні, адже над ними тяжіє ярмо кріпацтва. Однак, тримаючи на руках немовля, жінка наче перероджується, забуваючи про все на світі. Ідеалізує матір і Т. Г. Шевченко у своїх поемах, віршах і повістях. А якою ніжністю проникнуті народні колискові, які співає мати Над колискою дитини: Сонки-дрімки в колисоньки, Добрий розум в головоньки, А рісточки у кісточки. Здоров’ячко у сердечко, А в роточок говорушки, А ніженьки ходусеньки, А в ручечки ладусеньки. Героїня твору Лесі Українки також заколисує свою дитину ласкавими і ніжними словами: Спи ж ти, малесенький, Пізній-бо час..

То, може, мати з дитиною – український ідеал? Недарма ж в Україні споконвіку найшанованішою була Богородиця з немовлям на руках. А можливо, українським ідеалом є козак – оборонець рідної Батьківщини від чужоземців-поневолювачів? Мабуть, в усіх фольклорних творах, в усій українській літературі не знайдемо більш популярного образу. Чимало дум, історичних пісень, балад, переказів, легенд, казок змальовують образи відчайдушних козаків, як історичних персонажів, так і безіменних героїв.

Не можна не пригадати твір, який у цілому присвячено українському козацтву – “Енеїду” І. Котляревського. В образах Енея і троянців втілено найкращі риси українських дицарів-козаків, про що свідчать уже перші рядки твору: Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак… Еней, його військо, Низ та Евріал. Усіх цих героїв Котляревський змальовує з великою любов’ю, віддаючи їм належну шану; хоча деколи й сміється над ними, та сміх цей є доброзичливим, приязним. Чимало героїчних вчинків козаків змальовано у творах українських поетів-романтиків, зокрема Т. Шевченка, А. Метлинського, М. Костомарова, І. Вагілевича, М. Шашкевича, Я. Головацького, які у своїх поемах, віршах і баладах вимальовують ідеалізований образ козака з усіма його найкращими рисами.

Вів мужній, хоробрий, сильний, благородний у своїх вчинках, незламний у бою. А згадаймо ще Кирила Тура з роману П. Куліша “Чорна рада”. Непохитний у своїх переконаннях, винахідливий і навіть хитрий, благородний і впертий, він є збірним образом козака. З приходом в українську літературу критичного реалізму образ козака поступово відходить, зникаючи з художніх творів, однак у пам’яті народу козак назавжди залишається взірцем чеснот.

А може, я помиляюсь, і український ідеал слід шукати зовсім не в людських образах, хай то буде дівчина-красуня, молода жінка з дитиною, лицар-козак? Можливо, українським ідеалом є ряд позитивних якостей, які повинен мати кожен свідомий українець? У такому випадку цікаво: хто ж може встановити критерії, за якими можна визначити ці якості?..

Вигадаємо спеціальну комісію, яка буде визначати український ідеал? Та, здається, такі ідеали вже є: Леся Українка, Василь Стус та інші. Мені ж здається, ідеалом є людина, яка залишається Людиною, земля, яка родить хліб, мати, яка колише дитину, дитина, яка посміхається, тобто все те, що відповідає своєму призначенню на землі!