|  | 

Скорочено “Цар плаксій та Лоскотон” Симоненка

Цареве сімейство Там, де гори і долини, Де гуляє вітровій, – Там цвіте краса-країна З дивним ім’ям Сльозолий. І колись в країні тій Був на троні цар Плаксій, Голова його мов бочка, Очі – ніби кавуни. В Плаксія було три дочки І плаксивих три сини.

Цілими днями царева родина плакала. Плаксій пив дитячі сльози й наказував гвардії сльозівців карати тих, хто сміється.

Дядько Лоскотон Але в тому диво-царстві, Зневажаючи закон, Жив у мандрах і митарстві Добрий дядько Лоскотон. Він приходив кожний вечір – Хай чи дощ іде, чи сніг – До голодної малечі І усім приносив сміх. Мав він вдачу теплу й щиру, Ще й лукавинку в очах. І була накидка сіра В Лоскотона на плечах.

Там, де він з’являвся, панував сміх. Тому гвардійці царя полювали за ним.

Арешт Лоскотона Розізливсь тоді Плаксій – Цар країни Сльозолий. Гнівно він іукнув із трону: “Гей, ледачі сльозівці! Хто впіймає Лоскотона, Буде муж моїй дочці!”

Підлий капітан Макака спіймав Лоскотона і привів у Плаксоград.

Весілля в палаці Лоскотона посадили За вузенькі грати, А в палаці порішили: – Час весілля грати. –

Плаксій радів, що схопив Лоскотона й пишався собою та зятем.

Звільнення Лоскотона Та поки гуло весілля, То п’яниці вартові Напились якогось зілля Та й поснули у траві. А вночі йшли до в’язниці Батраки й робітники, Щоб звільнити із темниці Лоскотона на віки.

Робітники захопили палац царя. Лоскотон залоскотав Плаксія – той лопнув і помер від сміху. Його сімейство розбіглося хто куди.

А Макака-забіяка З’їв себе із переляку. Так веселий Лоскотон Розвалив поганський трон. Сам же він живе й понині, Дітям носить щирий сміх В розмальованій торбині, В пальцях лагідних своїх.




Скорочено “Цар плаксій та Лоскотон” Симоненка