Скорочено “Грицева шкiльна наука” Франка
Гуси зовсiм нiчого не знали про се. Ще того самого поранку, коли батько мав гадку вiдвести Гриця до школи, не знали гуси про сей намiр. Тим менше знав про нього сам Гриць.
Вiн, як звичайно, встав рано, поснiдав, поплакав трохи, почухався, взяв прут i, пiдскакуючи, погнав гуси з обори на пасовисько. Старий бiлий гусак, як звичайно, наставив до нього свою невеличку голову з червоними очима i червоним широким дзьобом, засичав рiзко, а вiдтак, таракаючи про щось нецiкаве з гусками, пiшов передом. Стара грива(1) гуска, як звичайно, не хотiла йти в рядi, але попленталася поза мiстком i зайшла в ровок, за що Гриць швякнув її прутом i назвав “луп’ярем”, – так вiн мав звичай називати все, що не пiддавалося його високiй властi на пасовиську.
Очевидна рiч затим, що анi бiлий гусак, анi грива гуска, анi взагалi нiхто з цiлої череди – як їх було двадцятеро й п’ятеро – так анi одно не знало про близьке перенесення їх володаря та воєводи на iнше, далеко не так почесне становище.
Тож коли нагло i несподiвано надiйшла нова вiсть, себто коли сам батько, йдучи з поля, закликав Гриця додому i там вiддав його в руки матерi, щоб його вмила, вичесала i вбрала, як бог приказав, i коли потiм батько взяв його з собою i, не кажучи нi слова, попровадив трепечучого вниз вигоном, i коли гуси побачили свойого недавнього поводатора зовсiм у змiненiм видi, у нових чобiтках, у новiм повстянiм капелюшку i червоним ременем пiдперезаного, пiднявся мiж ними наглий i дуже голосний окрик зачудування. Бiлий гусак пiдбiг близько до Гриця з витягненою головою, немов хотiв йому добре придивитися; грива гуска також простягнула голову i довгий час не могла й слова вимовити з наглого зворушення, аж вкiнцi швидко вицокотiла: де-де-де-де?
– Дулна гуска – вiдмовив гордо Гриць i вiдвернувся, немов хотiв сказати: “Еге, чекай лише, не в такi я тепер пани вскочив, щоб iще став вiдповiдати тобi на твоє гусяче питанням. А втiм, може, й тому не вiдповiв, що сам не знав.
Пiшли горi селом. Батько нiчого, i Гриць нiчого. Аж прийшли перед просторий старий будинок пiд соломою, з комином наверху. До того будинку йшло багато хлопцiв таких як Гриць або й бiльших.
Поза будинком по городi ходив пан у камiзельцi.
– Грицю! – сказав батько.
– Га! – сказав Гриць.
– Пам’ятай собi, се школа.
– Ба, – сказав Гриць.
– Сюди будеш ходити вчитися.
– Ба, – сказав Гриць.
– Справуйся добре, не пустуй, пана професора(2) слухай. Я йду, аби тебе записав.
– Ба, – сказав Гриць, майже нiчого не тямлячи, що говорив батько.
– А ти йди а отсими хлопчиками. Вiзьмiть його хлопчики, з собою!
– Ходи! – сказали хлопчики i взяли Гриця з собою, а тим часом батько пiшов у огород поговорити з професором. II
Увiйшли до сiней, у яких було зовсiм темно i страшно воняло торiшньою гнилою капустою.
– Видиш, там? – сказав до Гриця один хлопчик, показуючи в темний кут.
– Видзу, – сказав, тремтячи, Гриць, хоч зовсiм нiчого не видiв.
– Там яма, – сказав хлопчик.
– Яма! – повторив Гриць.
– Як будеш зле справуватися, то професор всадить тебе в оту яму i будеш мусiв сидiти цiлу нiч.
– Я не хоцу! – скрикнув Гриць.
Тим часом другий хлопчик шепнув щось до першого хлопчика, оба засмiялися, а потiм перший, налапавши шкiльнi дверi, сказав до Гриця:
– Застукай до дверей! Борзо(3)!
– Насцо? – спитав Гриць.
– Треба! Тут так годиться, як хто перший раз приходить.
У школi був гомiн, мов в улiю, – але коли Гриць застукав кулаками до дверей, зробилося тихо. Хлопчики звiльна створили дверi i втрутили Гриця досередини. В тiй хвилi залупкали добрi березовi рiзки по його плечах.
Гриць дуже перепудився i заверещав.
– Цить, дурню! – кричали на нього смiхованцi-хлопцi, що, почувши стук, засiли були за дверми i зробили Грицевi таку несподiванку.
– Ой-ой-ой-ой! – верещав Гриць. Хлопцi злякалися, щоб не почув професор, i почали Гриця зацитькувати.
– Цить, дурню, то так годиться! Хто до дверей стукає, того треба по плечах постукати. Ти того не знав?
– Не-е-е зна-а-в! – вiдхлипнув Гриць.
– Бо я-а пе-е-лсий ла-а-з у сколi.
– Перший раз! а! – скрикнули хлопцi, мов здивованi тим, як можна перший раз бути в школi.
– О, то треба тебе погостити! – сказав один, поскочив до таблицi, взяв зi скриночки добрий кусник крейди i подав Грицевi.
– На, дурню, їж, а борзо!
Всi мовчали i в ожиданцi глядiли на Гриця, що обертав у руках крейду, а далi поволеньки вложив її в рот.
– Їж, дурний, а борзо! – напоминали хлопцi, а самi душились зо смiху.
Гриць почав хрупати i насилу з’їв крейду. Регiт у школi розлягся такий, аж вiкна задзвенiли.
– Цого смiєтеся? – спитав здивований Гриць.
– Нiчого, нiчого. Може, хочеш iще?
– Нi, не хоцу. А сцо то таке?
– То ти того не знаєш? Отто дурний! Та то єрусалим такий, то дуже добре.
– Ой, не дузе добле, – сказав Гриць.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)Твір на тему: Скорочено “Грицева шкiльна наука” Франка
Скорочено “Грицева шкiльна наука” Франка