|  | 

Скорочено – ІВАНОВІ ФРАНКОВІ – МИКОЛА ВОРОНИЙ

Іванові Франкові відповідь на його посланіє

Ні, мій учителю і друже,

Про мене – все це не байдуже.

Життя з його скаженим шалом,

З погонею за ідеалом,

З його стражданням і болінням

І не вгамованим сумлінням,

Життя – се дві противні сили.

Що між собою в бій вступили.

Одна з них – велетень-гнобитель,

А друга – геній-визволитель;

Його двосічна гостра криця

Влучна, як з неба блискавиця;

Але і велетень могучий

В руці тримає меч блискучий;

Страшні тяжкі його удари,

А ще страшніш – таємні чари…

Як маю я його цуратись

Чи від ударів ухилятись?

О ні! Я, взявши в руки зброю,

Іду за генієм до бою.

Рубаюсь з ворогом, співаю,

В піснях до бою закликаю

Всіх тих, що мляві чи недужі.

Чи під укриттям сплять байдужі.

1 Вірш є відповіддю на “Вступ” І. Франка до теми “Лісова ідилія”, присвяченої М. Вороному.

І знаю я, що замість плати

Мене чекають кари, страти…

Та чи ж грізний удар обуха

Там, де буяє творчість духа?

Одна хвилина раювання

Там відкупляє всі страждання.

Бо то чуття свобідні, щирі

Бринять у святобливій лірі.

І прикро, як ураз зі мною

Стають, немовби теж до бою,

А справді для пихи своєї

З порожнім серцем фарисеї

І паперовими мечами

Вимахують над головами.

Хто кликав їх? Чого їм треба?

Чи хробакам потрібно неба?

Нехай ідуть всі ті нездари

На торговиці та базари!

Нікчемний крам, дрібні вигоди –

От їх найвищії клейноди!

Але коли повсякчас битись,

То серце може озлобитись.

Охляти може, зачерствіти,

Зав’януть, як без сонця квіти.

Душа бажає скинуть пута.

Що в їх здавен вона закута,

Бажає ширшого простору –

Схопитись і злетіти вгору,

Життя брудне, життя нікчемне

Забути і пізнать надземне.

Все неосяжне – охопити,

Незрозуміле – зрозуміти!

О друже мій, то не дурниці –

Всі ті щасливі небилиці

Про райських гурій, про Нірвану,

Про землю ту обітовану.

Вони тягар життя скидають

І душу раєм надихають.

Чи все ж те розумом збагнути,

Що дасться серцеві відчути?

І чи можливо без утрати

Свобідний творчий дух скувати?

І хто Поезію-царицю

Посміє кинуть у в’язницю?

Хто вкаже шлях їй чи напрямок?

Коли вона не зносить рамок?

В ній всі краси кольори сяють,

В ній всі чуття і змисли грають!..

До мене, як горожанина,

Ставляй вимоги – я людина.

А як поет – без перепони

Я стежу творчості закони;

З них повстають мої ідеї –

Найкращий скарб душі моєї.

Творю я їх не для шаноби;

Не руш, коли не до вподоби.

І ще скажу, мій славний друже,

Я не беру життя байдуже.

Високих дум святі скрижалі,

Всі наші радощі і жалі,

Всі ті боління, і надії,

І чарівливі гарні мрії –

Все, що від тебе в серце впало,

Не загубилось, не пропало…

Моя девіза – йти за віком

І бути цілим чоловіком!

М. Вороний – постать в українській літературі неординарна. Його твори, зазвичай сповнені глибокого змісту, порушують загальносвітові теми, філософські питання. Основними мотивами його творчості були любов до Батьківщини, її мужніх, відважних борців, готових у будь-який спосіб відстоювати свободу; дослідження складного і суперечливого внутрішнього світу людини.

Крім того, як справжній поет, Вороний не міг не цікавитись питанням про роль поета і поезії в житті людини. У вірші-присвяті “Іванові Франкові” він робить спробу розібратися, чи має поезія бути зброєю в руках митця, чи мистецтво має відтворювати тільки прекрасне. Він розуміє, що поет не має права стояти осторонь суспільного життя; він має боротись за щасливе

Майбутнє людства своїм щирим словом, не чекаючи слави і нагород. Але водночас душа поетова прагне пізнати “надземне”, охопити неосяжне, і цю потребу митець також має вдовольнити. Отже, доходить висновку Вороний, ніщо поетові не чуже, він має прислухатись до свого серця, “йти за віком”, залишаючись при цьому гармонійним, “цільним чоловіком”.


Твір на тему: Скорочено – ІВАНОВІ ФРАНКОВІ – МИКОЛА ВОРОНИЙ




Скорочено – ІВАНОВІ ФРАНКОВІ – МИКОЛА ВОРОНИЙ
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email