Скорочено – КЛИМКО – ГРИГІР ТЮТЮНИК

Розділ І

Климко спав під скиртою в степу. Було холодно.

. Десь там, біля тих гір, чув од людей Климко, було велике місто Слов’янськ, а поміж горами лежала брилами сіль, – бери скільки здужаєш.

Босий хлопець рано осиротів і жив удвох з дядею Кирилом у бараці на залізниці. Дядько працював машиністом. Поки він був на роботі, Климко порався в хаті, варив юшку й добре навчався в школі.

Добрий родич завжди приносив племіннику гостинець.

Мирні ночі з вогнями станції були найщасливішими в житті хлопця. Але почалася війна. Одного страшного дня не повернувся паровоз дядька, а самого його привезли на дрезині мертвим.

Після похорону тітка Мотя запросила Климка до себе жити, але він відмовився.

Мандруючи степом, хлопець вирішив піти по сіль. Поблизу скирти, де ночував Климко, проїхав німецький обоз. Солдат пішов за сіном і майже не застрелив бідолаху.

Климко сказав, що йде по сіль. Старий воїн приніс йому галет і сіль та поїхав далі.

Розділ II

Йдучи вже восьмий день, Климко втомився. Спочатку було йти легко, бо дядьків товариш дід Бочонок, станційний аптекар, дав йому сухарів і грошей. Німецькі літаки розбомбили станцію, тому хлопець залишився без житла. Побачивши димок, Климко натрапив на багаття, де знайшов печену картоплю. Поряд були грядки.

Маленький герой назбирав чимало картоплі, половину спік і з’їв.

Одразу ж за вибалком на пагорбі починалося якесь містечко… І, йдучи з торбою за плечима понад парканами незнайомої вулиці, Климко згадував свою станцію, кожен день її життя і кожну годину.

Розгледівши копичку сіна, хлопець звернув з дороги.

Розділ III

У курені Климко згадував, як жив після пожежі на станції. Він “знайшов собі притулок у невеличкій кімнатині на шахтній сортувальні”. Зульфат Гарєев дуже часто у нього залишався.

Цей товариш позбавив Климка пацюків, позатикавши нори вугільним жаром.

На базарі люди обмінювали одяг на їжу, особливо дефіцитною була сіль. Тут Климко побачив свою із Зульфатом вчительку. Наталя Миколаївна із немовлям на руках тримала гарну червону сукню.

Хлопці не дозволили їй продати сукню. Вони запросили вчительку до себе, а для її доньки Оленьки Зульфат приніс залізну колиску, їжі було мало, тому Климко вирішив піти у Слов’янськ за сіллю. Зульфата він залишив доглядати за Наталею Миколаївною, а сам жовтневим ранком вирушив у путь.

Розділ IV

Зробивши взуття із плащ-палатки, маленький герой увійшов до міста.

Великий базар зустрів його непривітно. Спочатку ошукала ворожка. Потім Климко зустрів гарну дівчину, яка продавала яскраву хустку й тримала букет чорнобривців. Поряд швець продавав прорезинені тапочки.

У бесіді хлопець все йому розповів про себе. Дядько подарував Климкові тапочки, пізнавши в ньому земляка з Донбасу. А за сіль сказав, що той проминув п’ятдесят зайвих кілометрів.

До базару прийшли поліцаї і почали виловлювати молодь. Швець і Климко захистили дівчину із хусткою. Добрий земляк покликав жінку, яка продавала сіль. Він запропонував їй взуття в обмін на сіль для Климка.

Хлопець пішов до неї за сіллю.

Розділ V

Прокинувшись, Климко дізнався у тітки Марини, що три дні був у гарячці. Мабуть, застудився в дорозі.

Поки жінка ходила за молоком, хлопець підвівся й прибрав на подвір’ї: промів стежку, повисмикував бур’ян. Повернувшись, тітка розчулилась і запропонувала залишитися у неї за рідного сина.

. – Я прийду до вас, тітонько Марино. Як тільки не стане в нас голоду, так і прийду або приїду. А зараз треба мені назад, мене там ждуть…

Жінка домовилась, щоб Климка взяли до ешелону. Прихопивши торбинку із сіллю та харчами, хлопець вирушив у подорож.

Розділ VI

Повертаючись до станції, Климко почув постріли. Назустріч йому біг солдат, а за ним двоє. Автоматна черга поранила мужнього хлопця.

А з пробитого мішка тоненькою білою цівкою потекла на дорогу сіль.

– Климка-а-а! Кли-и-мка-а! – почув Климко з гарячої пітьми і нічого вже більше не чув.

Від переїзду, піднявши руки, спотикаючись і падаючи, біг до Климка Зульфат.

Повість “Климко” має автобіографічну основу. Довгий час Григіра Тютюнника виховував дядько в Донбасі. А на початку війни майбутній письменник пішки пройшов з Донбасу на Полтавщину, до рідної матері.

Розповідь у повісті побудована у формі подорожі та спогадів головного героя Климка. Антивоєнний пафос твору відчувається на кожній сторінці. Головна тема повісті – життя дітей у роки Великої Вітчизняної війни, героїзм маленьких представників народу.