|  | 

Скорочено “Людина і зброя” Гончара

Роман Олеся Гончара “Людина і зброя” – твір, у якому розповідають про Великої Вітчизняної війні, але спрямоване воно проти війн, проти безглуздою загибелі кращого, що є світлі, – людини. Ця ідея виражена на минулих рядках роману: “Навіть гинучи, будемо твердо вірити, що дозволить після нас зміниться і всі большє нє повториться, і щаслива молода людина, розряджаючи в сонячного дня перемоги останню бомбу, скаже: це був останній кошмар землі!”

Як всіх учасників війни – цієї й всіх попередніх, – хотілося вірити, що останній, над головами їх нащадків завжди буде чисте блакитному небо!

Яка страшна трагедія була людства, коли матері дбають про тому, що й дітям кращим народитися! Вони хочуть народити своїх дітей для радості, щастя – ось навіщо приходить чоловік у життя, ось навіщо тільки і слід народжувати! Що й казати зробила з людьми війна?

Вона, у корені змінила їх світогляд, їхнє ставлення до свого народу, землі, Батьківщині. Вони почали дорожити усім цим на 100 разів більше. Але чого ж страшно, що це людина усвідомлює під час лиха й війн!

Герої роману – студенты-добровольцы Ко-лосковский, Степура, Лагутін, комісар Лещенка, рядовий Цоберябой та його товариші, хто у найважчі життєві обставини.

На нашу Батьківщину раптово напали фашисти, радянські війська відступають, несучи величезних втрат. Оружия мало, бракує продовольства, людей, але, попри що, країна пручається, завдаючи величезних збитків ворогу. Вони вірять, що Крим коли-небудь настане що і вони так само немилосердно будуть зневажати ворога, знищувати його міста, поливати його землю його ж кров’ю.

Роман починається дивовижно мирною й спокійно. “Ще ніхто нічого не знає. Ще усе було. Ще, розбрівшись з раннього ранку щодо парків і бібліотекам, забравшись в спорожнілі аудиторії факультетів, схилилися над конспектами студенти – готуються до останніх іспитів”.

Тривожно повторюється слово “ще”, хіба що передбачаючи величезну трагедію, катастрофа цього спокійного світу.

Головний герой роману – Богдан Колосковский. Вродливий юнак з особою спортсмена, відважний, має найбільшу витримку, яка допоможе пройти йому крізь багато труднощів. У Богдана своя трагедія – його був репресований. Богдан не визнає батька провини, він від цього не зречеться. Через це його виключили із комсомолу. І ось, після проголошення надзвичайного стану, хоче йти добровольцем на фронт, але комісія не бере заяву.

Він чує слова: “Іді, продовжуй вчитися. Нам не потрібен”. Це крах для Богдана.

Але сам військовий, хіба що поверя у його бажання воювати, поверя в силу, прийняв його заяву.

І тепер Богдан відносини із своїми товаришами потрапляє у студбат, яку всі ще почують. Перший свій завдання він виконав успішно. Відразу ж фронті він показав себе якнайкраще, вбивши німецького снайпера.

Друзі Колосковского – Степура і Духнович – борються також дуже відважно. У першому ж бою вони всі отримали серйозно поранено, зате вони змогли зупинити німецькі танки. Усіх трьох посилають у госпіталь.

Отут варто згадати про ще про один студента, який спершу викликало в мене одне лише ворожість. Та почалася війна змінює чоловік торкнулася та її.

Ще Харкові Павлушенко ставився до Богдану із недовірою через репресованого батька. Він всіляко показував своє несхвалення і ворожість до Колосковскому. На дніпровської переправі, де Спартак Павлушенко і Богдан Колосков-ский боролися пліч-о-пліч, ледве не він від бомби.

До госпіталю Спартака привезли контуженым. Йому перекосило вилицю, що ще гірше – вона втратила дар промови. До таких випробувань він був готовий. “Павлушенко досі легко все давалося у житті”.

Після контузії вдалося багато усвідомити: як зимно й байдуже поводився з товаришами як і був несправедливий до Богдану.

У госпіталі він побачив Духновича, але зла іронія долі не дозволила йому висловити його думок, попросити вибачення. “Саме тепер, як у серце з’явилося щось нове, людяне, тепле, що вона хотілося б ділитися навіть із товаришами, – саме тепер контузія позбавила його дару промови”. Щось нове з’явилося життя Спартака – шах-терочка Наталя, яка опікувалася ним. Він полюбив її всієї душею, і її відповіла йому взаємністю.

Пізніше, в вы-здоровбате, де Богдан і Спартак зустрілися знову, вони подружилися. При прощанні Богдан крикнув Спартаку: “Прощавай, друг!” Це означає дуже багато.

Окрім воєнних дій, чоловічої дружби, у романі також присутній тема любові. Кожен студента є кохана. Богдан любить студентку істфаку Таню.

Вона йому – найдорожче, що тільки є у життя.

Наприкінці роману кілька глав, у яких Богдан подумки пише своєї Тані: “Чуєш чи ти мене, Таня? З якою частотою я стримував свої почуття до, скупим був у ласку, соромився говорити тобі ніжне слово, ніж здаватися сентиментальним”. Цьому чоловікові дуже важко усвідомлювати, що та його хлопці знаходяться серед і напевне вони всі загинуть. У цих листах є таке слово, якби був цієї великої любові, вона може бути, померти було б легше.

Адже себе він берег лише неї. “Але це – хвилинне, цього вір. Любов надає мені сили, допомагає переносити все”. Як йому, має бути, боляче!

Ні, не було за себе, а й за цього тендітного, ніжного людинки, яке чекає його й сподівається на щасливого майбуття.

Усі студенти загинули. Духнович підірвався, рятуючи своїх друзів. Степуру втратили бою, коли займали

Греблю. А Богдан? Йому, певне, не судилося вийти з оточення зустрітися ще з Танею. Він помре з надією, що це все ж остання війна. “Хто людей загине у тих окруженческих степах?

Може, усім нам чекає те он кордоном смерть? Або над одних ще будемо боях, і пропадати безвісти, і пити воду з боліт, і гинуть на концтаборах, залишаючись де він твоїми солдатами, Вітчизна”. Не лише слова Богдана.

Це слова всіх бійців, які воювали за нашу Батьківщину.


Твір на тему: Скорочено “Людина і зброя” Гончара




Скорочено “Людина і зброя” Гончара
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email