|  | 

Скорочено – МАКСИМ ТРИМАЧ – МАРКО ВОВЧОК

(Стислий виклад)

І

Це було давно, коли ще панувала на Вкраїні удвійзі Польща і Московщина. Проти Черкас, нижче Домонтова, сидів хутором над Дніпром Максим Тримач. Такий собі багатир! Ходив у жупанах, та в сап’янцях, та в атласах. І гарний був: повновидий, чорнобровий, чорноусий. А веселий, а жартівливий!

Дуже його любили.

– От, – каже, було, хто з громади, – ти, брате Максиме, зовсім у пика вбрався.

– Еге ж, братіку, вбрався. Вбирайтесь лишень і ви, добрі люди. Добре панам жити, кат їх не взяв! Уже тепер годі за вас підставляти шию, годі!

Буду їсти, та пити, та хороше ходити, – звісно, так, як панові вельможному годиться.

А такий був: завжди за кожного вступиться, а злого накаже.

Був Максим удовець, мав дві дочки. Старша, Катря, гарна була, ик королівна. Друга – Тетяна, так собі підліток, невеличечка.

II

Приїжджали до берега козаки, привозили товар, отримували гроші.

Ось покохала гордовита Катря молодого парубка Семена, що найчастіше приїжджав. А він парубок уродливий був, хисткий, як іретина, смілий, як сокіл. І усім багатим людям, що її сватали, підмовляла.

Слухай, дочко, – каже Максим, – багацько ти гордуєш, рибочко! Сватають тебе перші люди в селі, парубки все молодії й хороші, – чому не йдеш?

– Мені байдуже, що вони молоді й хороші, коли моє серце не до них горнеться.

І до робити, погодився батько. Лише сказав, що за бурлаку ніколи дочку не віддасть, а лише за вільного. А Семен служив тоді у козацького отамана. І залишалось йому ще рік в нього відбути.

Ждуть наші голуб’ята. Не плаває – літає Семен Дніпром, тільки човен синю хвилю розбиває.

Ладяться козаки в дорогу; Семен з ними. Виряджаються козаки на здобуток. Рушали козаки восени, казали дожидати на весну.

III

Сидить Катря в світлиці, вишиває шовком рукава та рушники та все в віконце поглядає. Та минає час, а Семена все нема.

Якось сидить вона під вербою, а ніч зорешлива та тиха; тільки соловейко свище, та гуде Дніпро. І замигтіло щось оддалік, ніби чорна чаєчка… ближче… Се човен! Летить, мов на вітрових крилах.

Иона аж рученьки до його простягла… Який же то козак править човном?.. Се не Семен…

Вийшов старий Тримач, питає в козака, які вісті. А той і розказав, що була позавчора буря і не залишилось нікого з тих, що на Дніпрі в той час були. Аж ось чує:

– Тепер уже вільний козак мій жених, тату! Вільного собі зятя дождали!

Старий – зирк! Се його Катря стоїть проти місяця, біла-біла.

– Господь Бог з тобою, моя дитино! – крикнув він, ухопивши її за холодну руку. Вона глянула йому в вічі, визволила руку і пішла, не промовила й словечка.

IV

Сидить Катря у садочку та вінок плете з червоного та з білого маку, зеленим барвінком перевиває. А сонце саме сходить з-за дніпрової кручі. Як уже розважав її батько, як умовляв!

А вона, знай, плете свого вінка і словечка йому не промовить.

Покликав меншу дочку, щоб сестру розважила. А ввечері Катря прийшла до батька, обійняла його, пригорнула до себе сестричку, та й вийшла в садочок.

Так-то гарно убралась! Сорочка тоненька і плахта шовкова, пояс сріблом цвіткований, черевички високі; дрібно, дрібнесенько русу косу заплела, і золотий перстень блищить на правій руці.

Прийшла над воду і зняла свого вінка, що сплела ранком, зняла та й каже: “Не зов’яв ти, мій маковий вінку!” – і наложила той вінок собі на голівку. А на самому березі верба – аж геть попустила віти на воду. Вона й сіла коло вербового кореня дуплинастого, схилила голівку на білую ручку; взяли її думки та гадки.

Там, під кучерявою вербою, і освітив її місяць, хорошу й смутну, у маковому вінку.

Як заіскрився місяць у воді. “Вже ясний місяць зійшов”, – каже (а то, було, як любились із Семеном, місяць зійде – він і пливе до неї) та й ступила на вербову віть… Зійшла, як на хибку кладку, поглянула на всі сторони та й кинулась на самий глиб.

V

Уранці почали шукати Катрю – нема ніде. Кинулись до води – тільки вінок маковий плаває, кружиться. Зачинився старий Тримач, аж п’ять років не виходив за свої ворота. Одцурався й отамана, й здобичі.

Посивів, як той голуб сивий.

Тетяна виросла. Гарною та ставною стала. Висватали її хороші люди – сотник молодий і на лиці дуже гарний. Бучне весілля спраними: од її двору аж до церкви червоною китайкою вислали; срібними кубками гостей частували.

По весіллі поблагословив старий молодят, випровадив до господи…

Сумно старому Максиму самому в хаті; глянув тоді на Дніпро пі й згадав старшу дочку, а сльози йому покотились на сивий ус.

– Катрю! Катрю! дитино моя хороша! Загубив я твій вік молоденький!

Оповідання Марка Вовчка “Максим Тримач” належить до творів баладного типу, що за своєю поетикою близькі до романтизму; вони “генетично пов’язані з легендами, піснями, баладами, фантастикою народних вірувань”, їм притаманна незвичайність зображуваних подій, ситуацій людських доль, драматична напруженість сюжету і бурхливість його розвитку, емоційна наснаженість, експресивність стилю. Усе це спостерігаємо й у творі Марка Вовчка.

В образі головного героя, Максима Тримача, письменниця втілила риси романтичного характеру, який поєднує у собі бунтівний дух, прагнення свободи й незалежності, вміння відстоювати свої позиції у суспільстві. Максим бачить свободу у рівноправ’ї, не визнає панів, є запеклим ворогом кріпацтва. Через це односельці поважають його. Але як романтичний герой він приречений на самотність.

Бути твердим, впертим і непокірним не завжди добре. Як наслідок, у нього виникають проблеми у стосунках зі старшою донькою Катрею, якій він суворо забороняє виходити заміж за невільного. Максим бажав доньці щастя і, головне, свободи, тому хотів мати за зятя вільного чоловіка. Для самої ж Катрі важливішими були її щирі почуття до Семена, вона не зважала на його соціальний стан. Душевні переживання й суперечки приносили їй невимовні страждання, тож дізнавшись про загибель Семена, Катря не витримала такого удару й пішла з життя.

Батько не зміг вчасно зрозуміти, чого хоче молоде серце Катрі, не дав їй свободи – і втратив назавжди, а коли зрозумів свою помилку, було вже надто пізно. У цьому випадку й виявляється вада сильної особистості Максима Тримача.

В образі Катрі авторка уславлює вірне кохання, звеличує це почуття як духовну якість, що підіймається над усіма перешкодами.


Твір на тему: Скорочено – МАКСИМ ТРИМАЧ – МАРКО ВОВЧОК




Скорочено – МАКСИМ ТРИМАЧ – МАРКО ВОВЧОК
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email