Скорочено – ПО ДОРОЗІ В КАЗКУ – ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ

Драматичний етюд із трьох картин

(Стислий виклад)

Чимало труднощів зазнає многостраждальний народ. Знущання влади, репресії, навіть вбивства ні в чому не винних людей. І поруч з цим – злидні, голод, хвороби. І ніхто не може опиратися цьому лиху. Жорстокість людей не знає меж.

Втім знаходиться поміж них людина, яка не тільки вірить у світле й щасливе майбутнє життя, але й мріє його знайти. Цей чоловік бачить свою омріяну країну – Країну Казку – і хоче не лише сам потрапити до неї, а й вивести весь народ. Герой веде людей за собою, веде у світлі часи та щасливу країну загального щастя, де немає голоду й холоду, де люди добре ставляться одне до одного і живуть у статку.

Вони йдуть дуже довго, долаючи на своєму шляху безліч перешкод, та, коли втративши рівновагу духу та зневірившись на мить у своїх силах, ватажок падає, свавільна юрба закидає його камінням і повертає назад – у ліс, на болото – перед самою брамою сонячної Казки. Люди обурені. Вони звинувачують у всіх своїх стражданнях того, хто вів їх до щасливого життя.

Герой, не витримавши мордувань, помирає, але перед смертю йому усе-таки щастить побачити з узлісся країну своєї мрії. У цю мить до нього підходить Хлопчик, мешканець Казки. Він пояснює герою, що Казка – не для всіх, а тільки для обраних. Ті, хто так жорстоко знущався зі свого проводиря, не мають надії потрапити туди.

Доки людина буде залишатися жорстокою й темною, доти вона не зможе відшукати шлях до Країни Казки. Отже, герой встигає довідатись про досяжність мети, але трагізм цієї заключної сцени в тому, що його слабкого голосу вже ніхто не чує…

Сюжет драматичного етюду Олександра Олеся “По дорозі в Казку” (1908) – не новий; він зіставний із фабульною основою поеми “Мойсей” І. Франка, з “Легендою про Данко” М. Горького, “Сліпцями” Моріса Метерлінка, але водночас це цілком оригінальний і самобутній твір. Письменник узагальнив архетипову ситуацію в історії людства – пошук землі обітованої, по-своєму осмислив проблему лідерства і взаємин лідера з народом.

Сюжетну основу твору становить трагедія героя-ватажка, яким у О. Олеся стає найслабший із громади. Дія насичена драматичними сценами, боротьбою зовнішньою (з хащами, дикими звірами) і внутрішньою (ватажок та інертна, легкодуха юрба). Герой гине від рук тієї ж юрби, яку вів у Казку, але смерть його не марна – він став найдужчим, бо йшов до своєї мети, розриваючи “пущі тернові”, “замаюючи дуби столітні”, з левами поводячись, “як з псами”, і зумів наблизитися до омріяної сонячної Казки – символічного відповідника ідеального суспільства майбутнього, гідної власної української держави. Він пророкував людям те, що збувалося, показав їм зорю нового життя, а в тому, що юрба не хоче більше йти уперед, не бачить попереду світла й щастя, що, зневірившись, повертає назад, його провини немає. Люди самі свідомо обрали звичну неволю, а не спробу знайти краще, але невідоме, життя.

Чинники зла знаходяться всередині самої людини, стверджує таким чином О. Олесь, а не в зовнішніх обставинах життя.

Автор свідомо, згідно приписів символізму, не вказує часу і місця дії, проте у цьому етюді чудово вгадується атмосфера доби реакції в Росії, а саме, за словами С. Русової, громадський “настрій зневіри, ще не пригноблене стремління до волі, до світла, але втома, острах, безсилля не дають людям здобути любої мети”.