|  | 

Скорочено – ПРЕДМОВА ДО ЧИТЕЛНИКА – ІВАН ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ

Уважаючи я, иж многіи народове, звлаща в науках обфитуючіє, много мают не тылко ораторских, але и поетицких, чудне а мистерне, природным их языком, от высоких разумов составленных трудолюбій, которыми и сами ся тЪшат, и потомков своих довцЪпы острят, я, яко истиный сын Малороссійскои отчизны нашей, болЪючи на то сердцем, иж в Малой нашой Руссіи до симх час таковых нЪ от кого тыпом выданых не оглядаю трудов, з горливости моєи ко милой отчизнЪ, призвавши бога и божію матку и, умыслидем, иле зможность подлого пу моєго позволяла, нЪзкогорыє значнЪйшыє штуки поетйцкіє руским языком выразити, не з якого языка на рускій оные переводячи, але власною працею моєю ново на подобенство інородных |aрк. 16зв.| составляючи, а нЪкоторыє и цЪле русскіє способы вынайдуючи, которыє и иншым языком анЪся могут выразити.

1 primitiuum (лат.) – перше, первісне, початкове, первинне.

2 deriuatiuum (лат.) – похідне; те, що випливає з чогось; вторинне.

Найдовалем теж в штучках іноземних многіє оздобныє и мистерніє штучки, але не на славу божію, тылко на марные сегосвЪтные жарты выданыє, з которых я, тылко способ взявши, ложилем труд не ко якому, не дай боже, тщеславію, але щегулне ко славЪ бога славы и славнои владычици нашеи богородици и присно дЪвы Маріи а на оздобу отчизни нашеи и утЪху малороссійским сином єй, звлаща до читаня охочым и любомудрым.

Упевняю теж ласкавого еля, иж єсли сіи вЪршы моЪ пн сро йдет, не уважаючи, що ся в кождом за штучка замыкаєт, мало, |арк.17.| або жадного не отнесет пожитку. Леч если над кождым вЪршиком так ся много забавит, аж поки зрозумЪєт, що ся в нем за штучка замыкаєт, велце ся в них закохаєт. Гды ж тут жадных простых (которых и простаки складати могут) не маш вЪршов, тылко штучки поетйцкіє, которые любо суть короткіє, маленкіє, але великую компонуючым их задают трудность и долгого, поки ся зложат, потребуют часу.

Суть з них нЪкоторыє, яко то рак лЪтеральный и вЪрш чворогранистый, которые и за мЪсяць ледво ся зложат. Хто єт, певне ми то признает. А прето, ласка[вый ч|ителнику, если з них хочеш отнести утЪху, долго поймуй их, |арк.17зв.| и если бы ся которая штучка здала быти до поймованя притрудною, слушная рЪч, єдного и другого призвавши, сполне ся домышляти. Гды ж всЪ все можем, а един всего знати не может, кромЪ всемогущаго бога, который як дал мнЪ охочо в том попрацовати, так и любвЪ твоей да подаст охочо читати и поймовати.

В недостойных молитвах моих горячо о тоє всемогущую єго помощ благаю.

ЛюбвЪ твоєйм всЪх благ желатель и бого Іоанн В скій, недостойный з презвитеров.|арк.18.|

РАК ЛІТЕРАЛЬНИЙ

Єст вірш, которого літери, і вспак читаючися, той же текст виражають

Мене ради на радость богом міру данна

Анна во дар бо ім’я мі обрадованна,

Анна дар і мні сін мира данна,

Анна пита мя я мати панна.

Знай всяк, аз в небі єсм чиста нива,

А відай там я мати а діва.

Знай о небі, чистая ниво,

Тамо мати а діво.

Тебі силной все небо отверзеся само,

О мати великая аки лев і тамо.

Аки лев і тамо о мати велика

Аки Лот о мати і тамо толика

Лот – з святих чина, ти – з святійших лика.

Марія в небі і по смерті жива,

А відай тамо то мати а діва…

Аще би і під морем могл люд пребивати

І тамо відом Ісус ім, о діво мати.

Од гроба Климентія мощно то познати…

РАК СЛОВНИЙ

Єст вірш, которого не літери, але слова вспак читаються

Високо діва єст вознесенна,

Глубоко яко бяше смиренна.

РАК ПРЕКОСЛОВНИЙ

Єст віршу которого слова, вспак читаючися, противний текст виражають

Бця

Со мною жизнь не страх смерті,

Мною жити не умерти.

Єва

Авель

Abel

Богу пожру жертву тучну не худую,

Многу не малую, благую не злую.

Sacrum pingue dabo non macrum sacrificabo

Каїн

Cain

ПОРЯДНИЙ НЕПОРЯДОК

Єст вірш складне помішаного порядку, которий як ся маєш винайдовати, нижей указано єст

Отець,

Ізбра,

Син,

Возлюби,

Утішитель,

Сниска,

Дшер,

Красну,

Матер,

Благу,

Невісту,

Чисту.

Тут такий порядок маєш бути:

Отець дщер ізбра красну,

Син матер возлюби благу,

Утішитель невісту сниска чисту.

ЄДИНОГЛАСНИЙ

Єст вірш, в котором каждая силяба єдиною гласною літерою замикається, іменна сею: О

СлОвО плОтОнОснО

МнОгО плОдОнОснО

Много плода бог слово в рай приносить,

Вся тім биша, вся дает, чесомо кто просить.

ЄДИНОПАДЕЖНИЙ

Єст вірш, на єдину каденцію кончаючийся, в котором всі стиш ки в єдно сеє ім’я АННА впадають

Роди, ізбранна

Пречистую, Анна.

В цнотах пространна,

Порока странна,

Сладкая манна,

Чистая панна,

Яко нам данна,

Богу осанна.

За корень сей купині предложение Анну,

Яко сія ізрасти пречистую панну.

АКРОСТІХІС

Єст вірш, которий краєгранесієм, то єст початковими літерами, ім’я сіє МАРІЯ ізображаєт, а до того і літери, яко то М, А, Р і прочії, що значать, прозвиськом виражаєт

Мисліте, мисль імійте, но не мощно знати,

Аз, діва, како могох господа зачати.

Рци токмо со вірою, всяк христіянине,

Іже вся свідий, боже, ти віси єдине,

Аз, чиста єдина, діва ношу сина.

Таковий вірш не может зложитися римським язиком, бо у них літери не виражають слов.

ПРЕСІКАЄМИЙ

Єст вірш, которий, єдні імена пресікши, другії імена посреді їх воміщаєт

М ногАя Із не СУщих Созда сеї твоРенІА

Д аДІм ХеРувИмСькую ТОму піСнь хВАленія.

МА ю Миру дАТИ Радость І соДІлоВАти слАдость.

ОСТАТНЯЯ ШТУЧКА

Ісуса Христа ВЕЛИЧаймО, яКО Ввесь єст СлАдКИЙ, зНаймо.

Із нееОздАННа отця возсіявий чисте,

ВЕЛИЧ аю з матКОю тя, ВсеСладКИЙ Христе.

Українська поезія XVII ст. являла собою твори духовної, релігійно-філософської, церковно-історичної тематики. Своєрідним різновидом епіграмного жанру були “курйозні”, або “фігурні” вірші. Іван Величковський вважається майстром і теоретиком курйозного віршотворства. У своїх творах він намагався збуджувати в читачів розумову напругу, яка б допомагала їм осягати невідоме та незрозуміле, примушував розв’язувати задачі й розгадувати загадки. У таких віршах словесна гра поєднувалася з графічними формами і живописними ефектами.

Одна з рукописних книг Величковського має назву “Зегар з полузегарком”. Починається збірка зверненням автора до читача: “І О смерті пАм’ятай, і На суд будь чуткий, ВЕЛьмИ Час біжить сКорО, В бігу Своем прудКИЙ”. Якщо придивитися до виділених літер, то стає зрозумілим, що в них автор зашифрував власне ім’я: “ЮАН ВЕЛИЧКОВСКИЙ”.

Протилежне символічне значення має “прекословний” рак, який при прочитанні в зворотному напрямку набуває антонімічного змісту. Усі свої вірші Іван Величковський супроводжує відповідним коментарем, про те, як слід читати і що слід шукати у тому чи іншому випадку. У символічних формах курйозних віршів приховані відповіді на основні онтологічні питання: добра і зла, удосконалення та духовного втаємничення, пошуку себе й свого шляху в житті, правдивості чи двозначності земних “істин”.

Збірка “Зегар з полузегарком” має символічну назву, оскільки “зегар” – годинник – символічно вказує, як плине час. Час не можна зупинити, і все, як говорить І. Величковський, минає, тому не можна жити легковажно, гаяти даремно навіть хвилини, бо можна пропустити час, щоб покаятися за свої гріхи. Саме про це говорять “Минути” Минають багатство, слава, всі людські втіхи й пристрасті, бо їх забирає смерть.

Але людина має завжди вірити й сподіватися, бо минає і все лихе – все горе, нещастя.

Вірші побудовані на повторенні ключового слова “минає” та переліченні, а кожен вірш закінчується висновком-сентенцією (афоризмом).




Скорочено – ПРЕДМОВА ДО ЧИТЕЛНИКА – ІВАН ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ
Обратная связь: Email