Скорочено – ПРИЧИННА – ТАРАС ШЕВЧЕНКО

(Стислий виклад)

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

І блідий місяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав,

Неначе човен в синім морі,

То виринав, то потопав.

Ще треті півні не співали,

Ніхто ніде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз скрипів.

І ось у цю негоду біля гаю блукає щось біле, схоже на русалоньку. Ні. Це не русалонька, це дівчина, що її ворожка зробила причинною, аби вона не сумувала за хлопцем.

Він рік тому поїхав і обіцяв повернутися. Та мабуть загинув у далекому краї.

Дарма щоніч дівчинонька

Його виглядає.

Не вернеться чорнобривий

Та й не привітає,

Не розплете довгу косу,

Хустку не зав’яже,

Не на ліжко – в домовину

Сиротою ляже!

Така її доля… О боже мій милий!

За що ж ти караєш її, молоду?

За те, що так щиро вона полюбила

Козацькії очі?.. Прости сироту!

Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки,

Одна, як та пташка в далекім краю.

Пошли ж ти їй долю, – вона молоденька,

Бо люде чужії її засміють.

Чи винна голубка, що голуба любить?

Чи винен той голуб, що сокіл убив?

Так блукала собі дівчина, аж поки не натрапила на русалоньок. А ті узяли та й залоскотали причинну.

А тим часом із діброви

Козак виїжджає;

Під ним коник вороненький

Насилу ступає.

“Ізнемігся, товаришу!

Сьогодні спочинем:

Близько хата, де дівчина

Ворота одчинить.

Поспішає козак. Аж ось бачить:

“…Вона! Боже милий!

Бач, заснула виглядавши,

Моя сизокрила!”

Кинув коня та до неї:

“Боже ти мій, Боже!”

Кличе її та цілує…

Ні, вже не поможе!

“За що ж вони розлучили

Мене із тобою? “

Зареготавсь, розігнався –

Та в дуб головою!

Поховали молодих по закону: “Насипали край дороги дві могили в житі”…

Нема кому запитати,

За що їх убито?

Посадили над козаком

Явір та ялину,

А в головах у дівчини

Червону калину.

Прилітає зозуленька

Над ними кувати;

Прилітає соловейко

Щоніч щебетати;

Виспівує та щебече,

Поки місяць зійде,

Поки тії русалоньки

З Дніпра грітись вийдуть.

Соціально-побутова балада1 Т. Шевченка “Причинна” (1837) багато в чому продовжує традиції української літератури та літератур інших народів: початкова картина буремної ночі, загадкові події, різкі контрасти, смерть героя.

У цьому творі Шевченка фантастичне майстерно переплетене з реальними картинами природи: Дніпро “реве та стогне”, вітер “завиває”, сичі “перекликаються”, ясен “раз у раз скрипить” . Звуки, що стосуються розбурханої природи, викликають почуття тривоги. Дія відбувається у безлюдній місцевості в пору, коли “треті півні не співали, ніхто ніде не гомонів”. Після романтичного зачину розгортається напружений, драматичний сюжет, який Шевченко цілком узяв із народних пісень, які він міг чути у дитинстві на Україні чи прочитати у збірках. У лиху буремну ніч над Дніпром щось біле блукає. То бідна дівчина-сирота, яку торік покинув коханий.

На білому світі вона одна “як та пташка”. Поет підносить почуття кохання своєї героїні, яка від щирого серця покохала й вірно чекає козака. Шевченко не вказує на обставини, які розлучили закоханих, відомо тільки, що це були чужі люди, які потім і поховали молодих. У ліричних відступах автор висловлює щире співчуття своїй героїні. Шевченко ні в чому не відходить від вимог до жанру балади: в драматично напружений сюжет вплетений елемент фантастики – поява русалок, які місячної ночі вийшли з річки, щоб погрітися у світлі нічного світила, потанцювати і поспівати пісень.

Балада Шевченка багато в чому повторює досвід О. Пушкіна, В. Жуковського, А. Міцкевича, Л. Боровиковського, А. Метлинського, але поет пішов далі своїх попередників. Він не акцентує увагу на фантастичному, а показує страждання своїх героїв – простих людей.

1 Балада (від франц. танцювальна пісня)- жанр ліро-епічної поезії, якому властиві драматична гострота сюжету, емоційна наснаженість, багатство фольклорного матеріалу.