СЛОВО О ЗАКОНІ І БЛАГОДАТІ

– визначна пам’ятка Київської Русі, написана між 1037 і 1050 рр. Виголошене Іларіоном Київським – першим руським митрополитом в Десятинній церкві чи Софійському соборі у присутності князя Ярослава та його родини. Повна назва твору “Про закон, Мойсеєм даний, і про благодать та істину, що були Ісусом Христом, і як закон обійшов, а благодать і істина всю землю сповнила, і віра на всі народи поширилася, і на наш народ руський. І похвала кагану нашому Володимиру, що ним охрещені ми були. І молитва до Бога од усієї землі нашої.

Господи, благослови, Отче!”.

Твір належить до жанру ораторсько-проповідницької прози візантійського типу. Стиль його простий, проповідницький з типовою поетикою: численними порівняннями, протиставленнями, параболами, гіперболами, риторичними запитаннями (“Звідки ти пройнявся пахощами Святого Духа? Як випив ти пам’яті майбутнього життя солодку чашу?”). Композиційно пам’ятка складається з трьох частин: 1) аналіз важливої середньовічної філософсько-теологічної проблеми про Закон і Благодать, про іудейський Закон (символічні порівняння – рабиня Агар, Єфрем, місяць, озеро, що висохло) та Благодать нових християнських народів (символічні порівняння – вільна Сара, Манасій, Сонце, живе джерело) із значними посиланнями на Святе Письмо (“Добре було благодаті й істині між новими людьми возсіяти. Не вливають бо, за словами Господніми, вина нового вчення благодатного в міхи старі, застарілі в іудействі”); 2) міркування про поширення християнства у світі і Руській землі, зокрема завдяки мудрості й далекосяжності Володимира Великого (“Не бачив єси Христа, не ходив єси з ним, а став учнем його! Інші, бачивши Його, не увірували, ти ж, не бачивши, увірував”); 3) прославлення “кагана Руської землі” Володимира, Молитва до Бога.

Автор наголошує, що Володимир є “славним від славних, благородним від благородних” внук Ігоря, син Святослава, син Руської землі, яка і до Володимира була славною, авторитетною серед інших країн світу. У проповіді витримана чітка логічна послідовність від загального до конкретного, від вселенського характеру християнства до конкретного його виявлення на Руській землі. Головна ідея “Слова…” – рівноправність усіх народів у християнській вірі, в тому числі народу руського як такого, що обрав собі віру не з примусу, а добровільно.

Іларіон “Словом…” звертається до кола осіб, “насищених книжної сладості”, що засвідчує культурний рівень книжників тогочасної Русі. Автор належав до тієї плеяди руських книжників, які орієнтувалися на вищий, філософський, максимальний рівень освіти (Климент Смолятич, Кирило Туровський), на противагу тим, що орієнтувалися на популярний рівень освіти (Лука Жидята, Феодосій Печерський, Нестор, Серапіон, Володимир Мономах, Данило Заточник).

“Слово о законі і благодаті” є поєднанням богословської і політичної патріотичної ідеї, що зумовлює жанрово-стильову неповторність пам’ятки ораторського мистецтва Княжої України. “Слово…” за темою звернене у майбутнє Русі, а за досконалістю форми передбачає це майбутнє.

Літ.: Бари, І. М. Источники “Слова о законе и благодати” и евангельские песни. К., 1916; Лихачев Д. Великое наследие. М., 1979; Молодован О. М. Мовні особливості “Слова о законі и благодати” Іларіона (за Синодальним списком). К., 1984; Мишанич О. Голос давніх віків // Київ. 1988. № 8; Іларіон Київський.

Слово про Закон і Благодать // Крекотень В. Київ. 1988. № 8; Лабунька М. Митрополит Іларіон і його писання. Рим, 1990; Грушевський М. “О Законі і Благодаті” 11 Історія української літератури: У 6 т. К., 1993. Т. 2.

Г. Усатенко