|  | 

СОНЕТ 132 – Франческо Петрарка (1304-1374)

Як не любов, то що ж це бути може?

А як любов, то що ж таке вона?

Добро? – Таж в ній скорбота нищівна!

Зло? – Але ж муки ці солодкі, Боже!

Горіти хочу? – Бідкатись негоже!

Не хочу? – То даремна скарг луна?!

Живлюща смерте, втіхо навісна!

Хто твій тягар здолати допоможе?

Чужій чи власній долі я служу?

Неначе в далечінь морську безкраю

В човні хисткому рушив без керма –

Про мудрість тут і думати дарма,

Чого я хочу – й сам уже не знаю;

В мороз палаю – в спеку весь дрижу.

S’amor non e, che dunque e quel ch’io sento?

Ma s’egli e amor, perdio, che cosa et quale?

Se bona, onde l’effecto aspro mortale?

Se ria, onde si dolce ogni tormento?

S’a mia voglia ardo, onde ‘l pianto e lamento?

S’a mal mio grado, il lamentar che vale?

O viva morte, o dilectoso male,

Come puoi tanto in me, s’io no ‘l consento?

Et s’io ‘l consento, a gran torto mi doglio.

Fra si contrari venti in frale barca

Mi trovo in alto mar senza governo,

Si lieve di saver, d’error si carca

Ch’i’ medesmo non so quel ch’io mi voglio,

Et tremo a mezza state, ardendo il verno.




СОНЕТ 132 – Франческо Петрарка (1304-1374)
Обратная связь: Email