В історії України є багато героїчних сторінок. Як відомо, їх писали її захисники – хоробрі, винахідливі, вольові гетьмани, полководці, козаки. Серед них і відважний гетьман Богдан Хмельницький, який на чолі свого війська не раз звільняв українські землі від поневолення польської шляхти.
Андрій Малишко у вірші “Гомін, гомін по діброві” відтворює ті страшні й героїчні часи, а саме – битву Богдана Хмельницького під Жовтими Водами. Поет детально не змальовує кровопролитні баталії, але природа мовби передає хвилювання, страшну небезпеку, відчуває страждання поранених, сподівається на перемогу:
Гомін, гомін по діброві; А над полем все заграви, А над полем все заграви, Пожовтіли буйні трави. Уявляю, що на полі бою присутній прославлений полководець Богдан Хмельницький. Мені здається, що він сам звертається до козаків із закликом:
Станьмо, хлопці, при долині. Станьмо, хлопці, таборами За полями, за борами, Під густими яворами. Із цих рядків зрозуміло, що численне військо зібране під Жовтими Водами і розташоване на величезній території. Відступати вже нікуди.
Або перемогти, або вмерти.
А далі мені здається, що оповідь веде Іван Богун, улюбленець народу. Адже його ім’я пов’язано з битвою під Жовтими Водами. Він звертається до Богдана: Глянь, Богдане, квітка в’яне, Дай-но січі, дай-но грому!
І нарешті ворог був розбитий, загубив шлях додому і навмання біжить через дикі терни світ за очі. Ось так у своєму вірші А. Малишко відтворив героїчні сторінки нашої історії.