|  | 

Стиль

Стиль (лат. stilos – грифель для писання) – сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, напряму, індивідуальну манеру письменника. Мистецтвознавство під С. розуміє те спільне, що об’єднує творчість ряду митців, споріднену тематикою, способом створення художнього світу. Тут С збігається з мистецьким напрямом, течією. Оскільки літературно-стильову течію започатковує оригінальний митець з яскраво вираженим світобаченням, неповторним письмом, то найбільш вживаним і окресленим є поняття авторського, або індивідуального, С. Світовідчуття, світобачення письменника, його естетичний досвід зумовлюють оригінальність С. його творів. С. письменника – це сукупність особливостей його творчості, якими його твори відрізняються від творів інших митців.

Сукупність зображально-виражальних засобів письменника тоді дає ефект С, коли закономірно поєднується в художньо мотивовану систему, зумовлену індивідуальністю митця. Дослідники проблем С. (О. Соколов, В. Фащенко та ін.) розрізняють у сукупності зумовлень, причетних до С, стилетвірні чинники і носії С. До чинників зараховують: світовідчуття (образне мислення) письменника; тематику і проблематику, яка його переймає; закони і норми обраного ним жанру. Носіями С. виступають елементи форми художнього твору: від фабули і сюжету, композиції, які перетворюють тематику твору, формуючи її з життєвого та уявного матеріалу, до мовних виразових форм (оповіді, розповіді, описи, монологи, діалоги) з їх лексико-синтаксичними структурами, інтонаційно-звуковими особливостями. Все це “несе” на собі стильову домінанту, яка відчувається у процесі естетичного сприймання твору, але важко піддається дослідженню і логічному поясненню, якщо елементи, які виражають стильову визначеність твору, беруться окремо чи навіть у сукупності.

Тому й виникає необхідність характеристики С як художньої закономірності, що породжується функціонуванням носіїв С. у взаємодії між собою, в контексті твору. Структуральна поетика з таким завданням справляється, фіксуючи бінарні опозиції елементів тексту, структури твору, визначаючи їх функції, смислове навантаження, вдаючись навіть до кількісних обчислень. Традиційне літературознавство обмежується смаковими оцінками: С. пластичний, легкий, орнаментальний, важкий і т. п. Характер асоціацій письменника, який лежить в основі його тропіки і стилістичних фігур, домінування певного виду тропів, типів композиції, фабульно-сюжетні особливості, конструювання часопростору художнього світу митця – все це показники, за допомогою яких дослідник може охарактеризувати С. конкретного автора.

Але характеристики С. не можна увиразнити без бодай стислих зіставлень з творами інших письменників. Маючи стильове “обличчя”, письменник з кожним твором видозмінює його. Така еволюція природна й закономірна, оскільки змінюються тематика й проблематика, які є стилет-вірними факторами. Крім того, письменник як автор, що пильно вдивляється в новий матеріал, “дослухається” до його “мови”, також перевтілюється, виповнюється іншим світовідчуттям, що неминуче позначається на С. його нових творів.

Скажімо, твори О. Гончара в послідовності їх появи від “Прапороносців” до “Собору” і “Твоєї зорі” дають можливість збагнути, як стильова константа романтичного письма автора набуває все нових відтінків. Б.-І. Антонич прагнув, щоб кожна наступна збірка була відмінна від попередньої, але при цьому не втрачав своєї стильової домінанти.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Твір на тему: Стиль




Стиль
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email