Стоїть явір над водою, В воду похилився; На козака незгодонька. Козак зажурився.
Не хилися, явороньку. Ще ти зелененький! Не журися, козаченьку.
Ще ти молоденький!
Не рад явір хилитися – Вода корінь миє; Не рад козак журитися – Так серденько ниє!
Ой поїхав в Московщину Козак молоденький – Оріхове сіделечко І кінь вороненький.
Ой поїхав в Московщину Та там і загинув. Свою милу Україну Навіки покинув.
Гадав собі: насипали Високу могилу… Казав собі: посадили В головах калину…
Будуть пташки прилітати Калиноньку їсти, Будуть мені приносити Од родоньку вісти!..
Коментар Тяжким і небезпечним було життя козаків. Постійні мандри, походи, битви… Часто рідні й не знали, де поліг їхній чоловік, син, брат.
Та й сам козак не знав своєї долі. Тільки сподівався, що віддадуть йому товариші останню шану як належить: насиплють шапками високу могилу-курган, посадять у головах червону калину. Іноді українським козакам доводилося гинути й за чужі інтереси, як от у пісні: “Поїхав в Московщину та там і загинув”. У пісні вжитий прийом поетичного паралелізму.
Стан природи відповідає стану душі людини (явір похилився – козак зажурився). Традиційно зустрічаються повтори, звертання, зменшувально-пестливі слова.