|  | 

СТРУКТУРА ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЬОГО ОБРАЗУ

Загальна структура образу в усіх видах мистецтва виходить з його двокомпонентної будови, поєднання в ньому чуттєвого образу й ідеї, яка з цього останнього випливає. При цьому сам художній образ у своїй специфіці не може бути зведений без залишку ні до свого чуттєвого образу, ні до його ідеї. Художній образ, з одного боку, це завжди щось більше, ніж конкретно-чуттєва даність предмета, його відображення, тобто образ предмета не зводиться до подоби предмета.

З цього боку, як справедливо зауважує Н. Арутюнова, “статуя Свободи не створює образу свободи. Вона його лише уособлює. Статуя жінки-матері відтворює образ матері, але не образ Батьківщини”. З іншого боку, художній образ як певна ідеальна, а не лише чуттєва структура, не є і голою логічною ідеєю, оскільки такої, у вигляді якоїсь окремо взятої ідеї, не існує. Смислове значення, ідею художнього образу ми пізнаємо лише у формі його чуттєвого образу, з яким ідея зливається в органічну цілість.

Виходячи з цих міркувань, Гегель визначав художній образ як щось таке, що існує немовби посередині між чуттєвим образом, тобто зображуваним одиничним предметом, і його ідеєю, тобто тим логічним смисловим наслідком, що постає з роздумів над зображеним: “На відміну від безпосереднього існування природних предметів чуттєве в художньому творі сприймається як чиста умовність, і художній твір перебуває між безпосередньою чуттєвістю і належною до сфери ідеального думкою. Він ще не є чистою думкою, але, усупереч своєму чуттєвому характеру, вже не являє собою голого матеріального існування, подібного до каміння, рослин і живих організмів. Саме чуттєве в художньому творі належить сфері ідеального, але, на відміну від наукової думки, це ідеальне разом з тим зовні існує у формі речі”.

У різних видах мистецтва художні образи більшою чи меншою мірою схожі за ознаками до тієї ідеї, що виражається чуттєвим образом, і не збігаються за характером буття самого чуттєвого образу, чия конкретна специфіка залежить від матеріалу, який використовує мистецтво і втілюється в зовнішню форму його творів, слугує засобом безпосереднього передавання чуттєвого образу. Матеріальною основою літератури як виду мистецтва є слово. Слова, певним чином відібрані письменником із лексичного запасу мови й поєднані в певному порядку в мовленнєвому потоці, складають зовнішню форму літературно-художнього твору, матеріально втілюють відтворюваний у ньому чуттєвий образ людини, речі, природного чи суспільного явища і т. п. Слово – особливий матеріал. На відміну, наприклад, від живопису, матеріальна основа якого дає наочний, у прямому розумінні слова, чуттєвий образ зображуваного, слова, якими користується літератор, обмежені в можливості пластично відтворювати сприйману форму предмета. Тому сам термін “чуттєвий образ” стосовно словесних образів дещо умовний.

Словесна форма художнього образу відтворює не пластично зримі, наочні чуттєві образи відображуваних предметів, а те, що називають інтелектуальним або умо-зримим образом. Не сприймаючи в безпосередній зоровій формі зображене у творі, ми домальовуємо його у своїй уяві у вигляді певного емоційно-асоціативного переживання, яке в окремих випадках може давати й досить повну ілюзію предметності, про що неодноразово свідчили як самі письменники, так і їхні читачі, які часто “бачать” чи немовби бачать те, що описано у творі. Ілюзію подібної предметності можуть давати вже окремо взяті так звані образні слова, тобто ті, в яких ще не стерлося їхнє первинне, етимологічне значення. Різкий контраст між непевним, абстрагованим загальним значенням слова і вказівкою в самому ж слові на конкретну ознаку позначуваного предмета може викликати подібну ілюзію, наприклад, у словах: удав (вказівка на тварину й водночас на конкретну ознаку – спосіб умертвляти свою жертву, саме удавлюючи її), душогуб, пролісок, подушка і т. д.

Суттєвою відмінною ознакою літературно-художнього образу є те, що він дає не статичний, як у живописі, а динамічний образ дійсності, який розгортається в системі своєрідних, за висловом П. Палієвського, “взаємовідображень” тих форм зображення, що конкретизують його: діалоги, монологи, авторські роздуми та описи, картини природи і т. п. Внутрішня специфіка структури літературно-художнього образу залежить від родових ознак твору. Так, ліричний образ тяжіє до асоціативності, нехтуючи предметністю, епічний, навпаки, прагне до якомога точнішого відтворення предметної сторони зображуваного; на відміну від епосу, в якому в конструюванні образу беруть активну участь форми власне авторського мовлення, в драмі образ створюється майже виключно за рахунок мови самих дійових осіб. Специфіка словесного образу перебуває в тісній залежності й від жанрових ознак твору, наприклад, образи байкового твору будуть суттєво відрізнятися від образів романної форми.




СТРУКТУРА ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЬОГО ОБРАЗУ