Світова слава Г. С. Сковороди

Григорій Савич Сковорода мав міцні творчі зв’язки з культурою та літературою інших народів. Його філософські погляди грунтувались на глибокому знанні праць античних філософів (Епікур, Сократ) та французьких просвітителів та енциклопедистів Ж.-Ж. Руссо, Ш. Монтеск’є, К.-А.

Гельвеція та інших. Певну паралель можна провести між М. В. Ломоносовим і Г. С. Сковородою, якого ще за життя називали “українським Ломоносовим”. Тричі впродовж десятиріччя (1759-1769) Г. С. Сковорода працював у Харківському колегіумі. Щоразу його звинувачували у згубному впливі на молодь.

Керівництву колегіуму не подобались вільнолюбні ідеї мислителя. За Сковородою стежили, забороняли молоді зустрічатися з ним. Проте в учнів колегіуму зростав потяг до знань. Тому зустрічі відбувались за містом у Монастирській леваді. Свідченням тому є листування філософа з учнем Михайлом Ковалинським.

Учні Сковороди згодом стали видатними вченими: перший російський клініцист Є. Мухін, натураліст В. Двигубський, відомий фізіолог Г. Вазилевич, філологи М. Коченовський, М. Гнєдич, М. Ковалинський. Під час своїх мандрів дорогами Слобожанщини Сковорода часто гостював у родині Каразіних. Під впливом демократичних ідей мандрівного філософа відомий учений і засновник Харківського університету Василь Назарович Каразін передав своїм кріпакам у спадок землю і заснував у селі школу. Любив мислитель бувати і в родині Мечникових. Недалеко від села Мечнйково у Великому Бурлуці у 80-х роках Сковорода часто зимував у Донець-Захаржевського, відвідував родину Капністів.

Саме під впливом Г. Сковороди В. В. Капніст у відповідь на наказ Катерини II 1783 року, яким було оформлено кріпосне право на Лівобережній Україні, написав “Оду иа рабство”, де виступив проти закріпачення українського народу. Творчість мандрівного філософа, його демократичні й гуманістичні ідеї стали джерелом натхнення для видатних письменників XIX сторіччя: І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Є. Гребінки, Т. Шевченка. Перу видатного російського письменника Л. М. Толстого належить перший популярний нарис про Сковороду, створений для дітей. Поетичне слово Сковороди звучало по всій Україні.

Т. Г. Шевченко, згадуючи своє дитинство, писав: Давно те діялось. Ще в школі, Таки в учителя-д’яка Гарненько вкраду п’ятака (Бо я було трохи не голе, – Таке убоге) та й куплю Паперу аркуш. І зроблю Маленьку книжечку. Хрестами І візерунками з квітками Кругом листочки обведу Та й списую Сковороду… Світову славу здобув мандрівний філософ від нащадків, хоча упродовж життя його переслідували, він зазнавав утисків з боку церковної і світської влади. Його було звільнено з посади викладача поетики Переяславського колегіуму, бо епіскоп Никодим Сребницький був ;іавзятим противником усього нового й передового.

У Харківському колегіумі Сковороду схиляли до чернецтва, на що він відповів: “Разве вы хотите, чтобы и я умножил число фарисеев? Ежте жирно, пейте сладко, одевайтесь мягко и монашествуйте! А Сковорода полагает монашество в жизни нестяжательной, малодовольстве, воздержности, в лишении всего ненужнаго…”. У 1769 році за “підрив” основ церкви й держави Сковороду звільнили з Харківського колегіуму, і він назавжди залишив роботу в офіційних закладах. Твори видатного мислителя за Його життя так і не були надруковані.

Історичне значення творчості Г. С. Сковороди полягає в тому, що він порушив важливі соціальні проблеми, пропагуючи у своїх творах ідеї соціальної справедливості, демократизму і гуманізму. Творчість видатного філософа, письменника і просвітителя була визначним явищем в українській культурі. В історії української літератури Г. С. Сковорода лишається одним із перших ліричних поетів, байкарів і сатириків.

Український мислитель заклав підгрунтя, на якому і надалі розвивалась передова філософська думка і літературна творчість як в Україні, так і в Росії.