Свято Покрови

Покрова – свято не тільки народне і релігійне, а й національне

Покрова – це також старовинне народне свято, пов’язане з культом поминання Предків та творення нових родин. На Покрову упродовж всього дня спостерігали за погодою: якщо з Півдня дув низовий вітер, зима буде теплою, якщо дув вітер із Півночі – холодною, із Заходу – сніжною. Коли протягом дня вітер змінює напрямок, то й зима буде нестійкою.

Якщо на Покрову листя з вишень не опало, зима буде теплою, і якщо сніг не випав, то його не буде і в листопаді. Цікаво, що в народі зберіглося повір’я, що у Пресвятої Діви є опікун Покров, якого просили: ” Батеньку Покров, накрий нашу хату теплом, а господаря – добром “. Свято Покрови було введено у християнство в 10 столітті і має під собою чи то легенду, чи то подію, яка відбулася в Царгороді (Константинополі). Місто було оточене чужинцями (за різними джерелами – то могли бути як давні руси (скити) на чолі з князем Аскольдом, так і агаряни (магометани – араби або турки), і Божа Мати начебто покрила своїм омофором городян, які молилися на всенічній службі у Влахерській церкві. Це побачив святий Андрій: пiд церковним склепiнням з’явилася Пресвята Богородица в оточеннi ангелiв, пророкiв i апостолiв і накрила своїм омофором православних християн.

Це було провістям перемоги. Так і сталося: невдовзі надійшли воїни-захисники і звільнили населення від нападників. Тобто християнське свято Покрова святої Богородиці запроваджене у Візантії на згадку про чудесне визволення Константинополя від нападників. Причому за церковним календарем це звичайне собі невеличке святце, присвячене, практично, незначній події. Візантійський патріарх проголосив (канонізував) “Свято Похвали Богородиці”, яка “допомогла візантійцям затопити скитів у Босфорі” (ще одне розходження – вже саме скитів).

У п’яту суботу великого посту (а це, як відомо, навесні) греки з акафистом хвалять “Покрову” за таке “покровительство”. Як бачимо, наведені джерела, а вони не єдині, засвідчують досить туманне, неоднозначне, малозначиме та порівняно нещодавнє походження свята. Одночасно бачимо досить вузьку “спеціалізацію” християнського свята – порятунок від ворога. Очевидно, цей сюжет і прислужився тому, що для козаків свято Покрови було найбільшим і найзначущим святом. В цей день у козаків відбувалися вибори нового отамана.

Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею і покровителькою. На Запоріжжі в козаків була церква святої Покрови. В козацькій думі про Самійла Кішку співається: А срібло-золото на три частини паювали: Первую часть брали, на церкви накладали, На святого Межигорського Спаса, На Терехтемировський монастир, На святую Січовую Покрову давали – Котрі давнім козацьким скарбом будували, Щоб за їх, встаючи і лягаючи, Милосердного Бога благали. Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорізької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай на еміграцію, взяли з собою образ Покрови Пресвятої Богородиці.

Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Українi воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву – Козацька Покрова. З недавніх пір свято Покрови в Україні вiдзначається ще й як день українського козацтва.