В темну нічку-петрівочку Сон мені приснився, Що славетний Тарас Бульба В Києві з’явився. Іде козак Хрещатиком, Іде, бадьориться. – Яка ж, – каже, – у нас гарна Та пишна столиця! Хотів би я поїздити, На все подивиться, Якби дали ту карету, Що без коней мчиться. – Ой, не ходив козак славний Вчитися до бурси, А закінчив у Києві Любительські курси. Міліція за успіхи Шоферу Тарасу Дала права любителя Найвищого класу.
Гукнув козак, щоб йому дали “Запорожця”. Підкотили “Запорожця”. Смикнув він дверцята Та й спробував дужі плечі В кабіну пропхати. Як не бився, не мостився, Не пуска залізо.
Хотів спину просунути – І спина не лізе. Сів Тарас на машину зверху й заспівав нову пісню, а не старовинну: – Спасибі ж вам, сини мої, За добрую ласку, Що назвали “Запорожцем” Дитячу коляску.