|  | 

Тарас Шевченко – мій улюблений письменник

Колись давно нічого не було. Зовсім нічогісінько. Тоді існував лише Господь, який і вирішив тоді створити нашу спільну, чудову, родючу землю, на якій ми усі живемо.

Господь справді Створив землю. Він тяжко працював шість днів, а на сьомий – поселив людей. Тоді не було майже ніяких людських якостей, але саме слово “створення” вже було. Бог творив.

Бог вмів творити…

… І от пройшло вже багато років. Люди вже вміли читати, писати, швидко пересуватися і т. д. Одного чудового дня 25 лютого 1814 року у с. Моринці Київської губернії народилося маленьке хлоп’я, якого назвали Тарасом. Тоді ще ніхто не знав, що то буде за людина. Бо ще ніхто не знав, що він стане Творцем!

Творцем з великої літери, бо ця людина, яку іменували Тарасом Григоровичем Шевченко, справді Творила шедеври української культури, історії, життя.

Тарас рано втратив матір, а незабаром і батька. Він зазнавав багато горя і знущань.

З чотирнадцяти років Тарас почав працювати слугою поміщика Павла Енгельгарда.

Потім Тарас разом з Енгельгардом переїхали до Петербургу, потім майбутній поет і художник навчався у живописця Ширяєва. Незабаром поет познайомився з Іваном Сошенко(земляком), Карлом Брюлловим, Євгеном Гребінкою…, які його викупили.

Далі Тарас навчався у Академії мистецтв, де навчився мистецтву гравюри, а також виявив видатні здібності як графік та ілюстратор.

У 1840 році Тарас видав свою збірку, яка має назву “Кобзар”.

Можна ще багато написати про подорожі Тараса Україною, про його вступ у квітні 1846 року до Кирило-Мефодіївського братства, про теплі відносини з сім’єю Федора Толстого, про його перше кохання на ім’я Оксана, і про його тяжку смерть… Але не варто.

Тарас Шевченко прожив гідне життя і залишив за собою слід.

Він малював надзвичайно гарні картини. Такі як “Катерина”(1842), “Собор святого Олександра в Києві”(1846), “Далісмен-мула-аул”(1851). Але багацько людей знають Шевченка як відомого письменника. Так, художник вмів гарно писати душевні вірші та незабутні поеми.

Тарас Григорович був талановитою людиною. Він створив вірш “Садок вишневий коло хати”, який заспокоює, дарує відчуття спокою, побуту, теплого настрою.

На мою думку, справжній поет має вміти написати твір так, щоб читач міг поринути у той давній світ, у ту атмосферу. Тарас Шевченко зміг так написати усі свої твори.

Кожного рази читаючи те чи інше із поезії Тараса, я ніби поринаю у невідомий мені світ, який залишив у творі сам поет. Так, наприклад, я відчуваю себе поряд з маленькою хаткою, столиком, коли надворі вже вечоріє, читаючи віршик “Садок вишневий коло хати”. Так само я поринаю у світи того часу, читаючи “І мертвим, і живим, і ненародженим”, “Плая Ярославни”, “Гайдамаки” і т. д.

Мені, як читачеві надзвичайно сподобалася його поезія “Думи мої, думи мої”.

В цій майбутній пісні дуже яскраво, вільно вираженні почуття патріотизму, любові, свободи, життя. І врешті решт почуття власного духовного стану:

Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядами?..

Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як пилину?

Чом вас лихо не приспало,

Як свою дитину?..

Квіти мої, діти!

Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав?

Чи заплаче серце одно на всім світі,

Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав…

За карії оченята,

За чорнії брови

Серце рвалося, сміялось,

Виливало мову,

Виливало, як уміло,

За темнії ночі,

За вишневий сад зелений,

За ласки дівочі…

За степи та за могили,

Що на Україні,

Серце мліло, не хотіло

Співать на чужині…

Не хотілось в снігу, в лісі,

Козацьку громаду

З булавами, з бунчугами

Збирать на пораду.

Нехай душі козацькії

В Украйні витають –

Там широко, там весело

Од краю до краю…

Як та воля, що минулась,

Дніпр широкий – море,

Степ і степ, ревуть пороги,

І могили – гори,-

Там родилась, гарцювала

Козацькая воля;

Там шляхтою, татарами

Засідала поле,

Засівала трупом поле,

Поки не остило…

Не накличу собі долі,

Коли так не маю.

Нехай злидні живуть три дні

Я їх заховаю,

Заховаю змію люту

Коло свого серця,

Щоб вороги не бачили,

Як лихо сміється…

Нехай думка, як той ворон,

Літає та кряче,

А серденько соловейком

Щебече та плаче

Нишком – люди не побачать,

То й не засміються…

Не втирайте ж мої сльози,

Нехай собі ллються,

Чуже поле поливають

Щодня і щоночі,

Поки, поки… не засиплють

Чужим піском очі…

Отаке-то… А що робить?

Журба не поможе.

Хто ж сироті завидує –

Карай того, боже!

Виростав вас, доглядав вас,-

Де ж мені вас діти?

В Україну ідіть, діти!

В нашу Україну,

Попідтинню, сиротами,

А я – тут загину.

Там найдете щире серце

І слово ласкаве,

Там найдете щиру правду,

А ще, може, й славу…

Привітай же, моя ненько,

Моя Україно,

Моїх діток нерозумних,

Як свою дитину.

Отже, Тарас вмів писати вірші, поезії, твори. Але він писав не пером. Тарас Шевченко писав душею.

Саме душевні твори читаємо ми. А ми – це ті хто вірить, сподівається та знає – Тарас Григорович Шевченко був великим письменником, талановитим художником, справжнім графіком, ілюстратором та неперевершеним майстром, таким як сам Господь Бог.

Антон Краснов




Тарас Шевченко – мій улюблений письменник
Обратная связь: Email