Тема творчості в ліриці Ліни Костенко

Якби одне з багатьох українських видавництв вирішило видані Поетичну збірку Ліни Костенко, яка була б повністю присвячена темі творчості, то вийшла б дуже велика за обсягом книжка. І не дивно, що видатна поетеса приділяє величезну увагу згаданій темі, адже творчість для неї – це сенс життя, і вона прагне висловити своє розуміння цього поняття. Тут були б і вірші, присвячені місцю письменника в суспільстві, і поезії, присвячені колегам “по перу”, і твори, які б показували душевну роздвоєність митця під час панування тоталітарного режиму. На прикладі кількох поезій ми можемо побачити, як відбувалось зростання Костенко-поетеси. Показовим у цьому плані є вірш “Доля”, де авторка розповіла про народження в собі поета. На містичному базарі продаються різні долі, які умовляють купити їх. І тільки одна Доля не пропонує себе, бо стверджує, що за неї треба платити життям.

Читач здогадується: Ліна Костенко говорить про нелегку долю митця, для якого Поезія – рідна сестра моя. Правда людська – наша мати. Ці рядки підкреслюють, що Поезія і Правда тісно пов’язані між собою, а отже, справжній митець підкоряє свої творчі пориви служінню Істині. Особливо промовисто це звучало у той час, коли був написаний вірш, час ідеологічної однолінійності, утисків і цензури.

Поняття істини, як розуміла його Ліна Костенко, не збігалося з офіційним розумінням “правди” соцреалістичного мистецтва. Однак час, як лакмусовий папірець, виявив, чиє розуміння Правди було істинним. Оптимістичним акордом звучать останні рядки поезії: Я вибрала Долю собі сама. І що зі мною не станеться – У мене жодних претензій нема До Долі – моєї обраниці. Щоб зрозуміти психологію творчості Ліни Костенко, необхідно ознайомитись із віршем “І тільки злість буває геніальна”, в якому поетеса аналізує причини власного творчого неспокою.

З одного боку вона – жінка, “смаглява золота віолончель”, яка повинна бути лагідною, спокійною, якій просто хочеться щастя; з іншого – неспокійна, мужня і тверда. І саме ця друга половина бунтує в ній, вимагає виплеснути гнів та обурення на папір. Такі емоції викликані злістю на несправедливість, зрадливість, брехню, які поетеса бачить навколо себе і які не дають їй відкласти перо, притлумити творчу наснагу. Знову, як і у вірші “Доля”, бачимо жертовну натуру Ліни Костенко, її готовність творити заради Правди, заради України та її народу.

Читаючи поезії видатної поетеси, розуміємо: у своїх віршах вона кидає виклик тоталітарній системі, водночас талановито показуючи читачеві безправне становище вільного духом митця в умовах комуністичного режиму. “Я недоцільна – наче камертон у кулаці кошлатого бандита”, – говорить Ліна Костенко у творі “Ми мовчимо – поезія і я”. “Кошлатий бандит” – це, безперечно, Система, а під “недоцільністю” авторка має на увазі неможливість власного самовираження в умовах тоталітарного тиску. Становищу митця, який відмовляється творити на догоду владі, присвячені й вірші “Червоні краплі глоду”, “Поезія згубила камертон”, стаття “Геній в умовах заблокованої культури” та інші твори. Вже зазначалося, що темі творчості Ліна Костенко присвячує багато поезій. І ми робимо висновок: поетеса небайдужа до питання про призначення митця на землі.

Вона твердо переконана в тому, що поет – виразник народних дум і переживань, який не належить собі, бо Є боротьба за долю України. Все інше – то велике мискоборство.