|  | 

Теорія трьох стилів

Теорія трьох стилів – вчення про стильові особливості різних жанрів художньої літератури і типів промов, сформульоване в працях античних філологів, авторів поетик і риторик (Аристотель, Горацій, Цицерон та ін.). Розвивалося в епоху Відродження, Просвітництва прихильниками класицизму (Н. Буало, Ф. Прокопович, В. Тредіаковський, О. Сумароков, М. Ломоносов). Класифікуючи систему жанрів на “високі”, “середні” й “низькі” відповідно до сфер життя, станового поділу суспільства, автори нормативних поетик і риторик радили, які відповідно добирати лексику, фразеологію, тропи, фігури, як поєднувати синтагми мови, щоб осягнути мету, адресуючи людям, які перебувають на різних рівнях соціальної ієрархії, культурного розвитку.

Звідси мова про “високий”, “середній” і “низький” стилі. В Україні Ф. Прокопович у лекціях “Про риторичне мистецтво” (1706) з цього приводу писав: “Для повнішого пізнання стилю запам’ятай: уся різниця обробки і значення особливо залежить від тієї справи, про яку йдеться, і від особи, до якої пишуть; бо якщо пишеш до товариша, рівного за положенням або нижчого, про справу малого значення, то стиль має бути найнижчим і найпростішим; якщо пишеш до пристойнішого, то надай листові більш блискучого стилю. Якщо ж пишеш про щось дуже важливе, то значення справи вимагає більш високого стилю висловлювання”.

Т. т. с. модифікувалася в сучасній стилістиці у вчення про функціональні стилі мови, в літературознавстві – через нормативний характер згадується тільки в історії науки.


Твір на тему: Теорія трьох стилів




Теорія трьох стилів
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email