|  | 

Трагедія поета-вигнанця в ліриці Євгена Маланюка (ІI варіант)

Життя Євгена Маланюка – приклад того трагічного існування викинутого за межі рідної землі українського поета, свідомого громадянина, що не потрібний виявився Батьківщині саме тоді, коли потребував віддати всю свою долю їй. Тому лірика поета – болючий монолог емігранта-вигнанця, закоріненого в рідній землі. Портрет емігранта накреслює Євген Маланюк в “Сонетах про Орлика” – керівника козацької еміграції мазепинських часів.

Місце дії твору – чуже місто чужої країни: В вікні сльота і листопад. Вертаються з костьолу люде. Цей дім отчизною не буде, Будинки не замінять хат.

Те саме. Двісті літ назад Отак же чужиною нудив Змарнілий Орлик крізь облуди Своїх надій, трудів і втрат. І, може, тут сидів так само, Чекаючи вістей із Ясс, І крізь вікно він бачив браму І вулицю в цей самий час. Дружина в Кракові з доньками, Син у Парижі. Дні – віками.

Такі болючі ці останні слова процитованого уривка. Дійсно, і для ліричного героя Маланюка, і для нього самого кожен день на чужині перетворювався на ціле століття, пережити яке було справжньою мукою. Він, поет-вигнанець, відчував свою відірваність від Батьківщини, хоч і не переривав зв’язку з нею. Поет був у курсі культурного життя та політичних подій в Радянській Україні.

Перебуваючи за кордоном, усе ж був у самому серці подій на Батьківщині. Як і кожен поет-вигнанець, Маланюк створює свою історіософську концепцію України. Концепція поета будується на двох голов них символах: Степова Еллада та Земна Мадонна. Образи ці дуже близькі за своїм значенням і глибинною суттю.

Так чи інакше, але Україна персоніфікується в жіночому образі і історія її пропускає через історію античності, ніби крізь чисте горнило. Мадонна – це чистота, непорочність. У Маланюка ж Земна Мадонна, тобто близька, життєва і, можливо, грішна. У вірші “Псалми степу” Україна зображена як степова бранка, заарканена і гвалтована в наметах половецьких і татарських ханів та пізніших царів. І автор одночасно відчув?” до цієї бранки зневагу, огиду і чисте співчуття, любов, каяття з” ТЕ, що не вберіг: Хижі птиці летять зі Сходу На червоному тлі пожеж, – Бачу, бачу Твою Голготу І звідсіль, з моїх мервих меж…

Тепер, коли кругом руїни й вітер, Я припадаю знов до Твоїх ніг, – Прости, прости, – молю, невтішний митар, Прости, що я – останній печеніг. У таких протирічних почуттях до своєї Батьківщини поет бачить свою власну вину, всю недосконалість: Прости, що я не син, не син Тобі ще, Бо й Ти – не мати, бранко степова! З Твоїх степів летять птахи зловіщі, А я творю зневажливі слова. Батьківщина стає мрією, маренням, ідеальною субстанцією, недосяжною для поета, та єдино бажаною: А мені ти – фата-моргана На пісках емігрантських Сахар – Ти, красо землі несказанна, Нам немудрим – даремний дар! Поет створює свій власний міф про Україну, побудований на кількох основних елементах: міфологема Бога, який покинув Україну, покаравши її вічною неволею; образ Степової (Скитської, Чорної) Еллади, хворої на елліністичну замріяність та бездіяльність; мотив вінчання поета з Батьківщиною, яка не виправдала його сподівань.

Міф про Україну цілком пронизаний ностальгією, втратою, відірваністю, і це надає йому ще більшої трагічності. Батьківщина втратила свою волю, себе саму, і вона втратила свого поета, а поет втратив її: Крізь вітер, негоду осінню, Хай сонце, хай місяць – оттак Ковтатимуть далеч синю І очі мої, і уста. Поет перебуває на вічному шляху повернення до Батьківщини, тому що не може змиритися з розлукою. І коли тепер поезії Євгена Маланюка повернуті, врешті, українському читачеві після довгих років замовчування, це виглядає досить символічно.

Таким чином поет-вигнанець повертається на рідну землю.


Твір на тему: Трагедія поета-вигнанця в ліриці Євгена Маланюка (ІI варіант)




Трагедія поета-вигнанця в ліриці Євгена Маланюка (ІI варіант)
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email