|  | 

Трагічні сторінки історії українського села 30-х років у творах Самчука

Відомий літературознавець із діаспори Григорій Костюк назвав Уласа Самчука “образотворцем времени лютого”. І це справді так, бо в прозових творах цього письменника в першу чергу знайдемо ознаки цього “лютого времени”, найбільших трагедій ХХ століття у долі України в цей непростий час.

Улас Самчук – автор багатьох творів, у яких історія України висвітлена, як ні в кого, повно і правдиво. “Волинь”, “Марія”, “Чого не гоїть вогонь” – ці твори, надруковані в останні роки в Україні, нарешті, відкрили очі самим українцям на проблему “Україна у ХХ столітті”, суттєво доповнили наші уявлення про самих себе. Уласа Самчука називають українським Гомером ХХ століття, і в сучасну йому історію ніхто з письменників не втілив у художньому слові так повно і правдиво, як він.

Одним із перших творів, у якому постають Україна та її народ на перехресті історичних шляхів, є роман-епопея “Волинь”, перша частина якого написана в 1932р. “Волинь” – це гімн великому краєві України – Волині, його самобутнім людям, гімн селянській праці, любові до землі, сімейним підвалинам народного життя. Головним героєм твору є Матвій Довбенко – голова роду, батько великого сімейства, на якого всі орієнтуються, рівняються, якого навіть трохи бояться, але й люблять. Для Володька батько – все, його думка має для нього велике значення, бо батько має великий досвід, він порядна і чесна людина.

Таким він виховав і своїх синів. Один пішов боротися за волю України й загинув у цій боротьбі. Другий – Володько – готує себе до служіння Україні в духовному плані – через освіту й знання, а третій залишається працювати коло землі.

Улас Самчук всеохопно, об”ємно показує у своєму творі, як Волинь, що перед тим довгий час перебувала в духовній сплячці, пробуджується, оживає під впливом розбурханого життя початку ХХст., коли світом котилися війни, коли кожному українцеві треба було вибирати, з ким ти, як думаєш прислужитися Вітчизні. Коливання, невпевненість, сумніви, але в остаточному рахунку випрямлений на повний зріст, показує автор своїх героїв, хоч це випрямлення часто проходило дуже трагічно.

Найбільш відомим і сенсаційним твір Уласа Самчука, в якому він відкрив світові правду про страшну трагедію України, є роман “Марія”. Те, що було зроблено з Україною та її народом у 1933 році, немає аналогій у світі. Голод, спровокований і організований сталінсько-більшовицькою системою, забрав життя близько * млн. людей. В українській літературі єй інші твори на цю тему.

Зокрема можна назвати роман Василя Барки “Жовтий князь”. Але такого, як роман Самчука, немає, бо в ньому через призму життя головної героїні – Марії (яка є прообразом Марії біблійної) показано все, що відбувалося в Україні не лише в голодному 1933 році, а й перед тим.

Життя Марії, яка є символом України взагалі, була трагічним від самого початку, вона майже від народження жила важко і безрадісно. В шість років стала сиротою, а в дев”ять років почала наймувати. Гірке було те наймування, як і все життя Марії.

Тяжко вона працювала весь свій вік. На прикладі її життя та життя її родини, автор показав пересічну українську сім”ю, котра своєю працею на землі забезпечила собі відносний добробут. І Марія, і її родина ночей недосипали, зайвого кусня хліба не з”їли, але стали господарями, а з приходом більшовиків мусять вмирати на своїй землі голодною смертю. Трагізм ситуації добре відтворено в розмові Марії з чоловіком Корнієм, який говорить: “У тому, Маріє, що дала нам земля, пізнав радість…

Який же гріх робив, коли у мене з двох десятин повстало дванадцять? Щоб я, що цілий рвік лив піт, що витворив стільки хліба, яким можна прокормити цілу державу, йшов до отої комунії і там щовечора наставляв старану руку, щоб мені який-небудь Янкель давав кусень глевкого хліба? Ото вже ні!..

Корній та Марія бачать свою “вину” хіба що в тому, що багато весь вік працювали, але таке призначення людини на землі, в цьому немає їхньої вини.

Останні сторінки роману, де описано сам голод, важають надзвичайно, бо автор яскраво описав, як квітуча земля, що плодоносила на радість людям, через колективізацію перетворилася в пустелю, а самі люди стали живими мерцями в цій пустелі. Коли односельці сходяться, щоб допомогти Гнатові винести з комори вже захололу Надію з дитиною, то вони подібні на кістяків, мертвяків, що встали з могили.

І ще одна трагедія України, української сім”ї, родини показана в цьому творі: протистояння, ворожнеча дітей в одній сім”ї. У Марії та Корнія троє синів. Двоє з них – Демко та Лаврін – порядні, чесні люди. Лаврін став жертвою репресій. А от Корній (третій син)- виродок у повному розумінні цього слова.

Він зрадник свого народу, своєї родини. Його руками та йому подібних більшовицька влада здійснювала голод на Україні в 33-му році. Він спокійно дивиться на те, як умирають з голоду його батьки й сестра, а сам бенкетує з такими ж, як він, виродками.

Корній убиває його, бо вважає, що така потвора не має права жити на світі.

Марія померла.. Її серце зробило останній удар, обірвався останній нерв. Єдиною радістю в останні хвилини її життя було сонце, що заглядало в темну хату, де закінчувалося страждене життя. Але такі, як Марія, не забуті. Це про них писав Юрій Клен у поемі “Прокляті роки”:

Клекоче нам розпечене нутро,

Хто вичерпає нам шоломом горе?

Хто в душу нам плесне дощу відро?

Або який архангел викозорий

З свого крила позичить на перо,

Щоб ту скажену гру фантасмагорій

Ми записали на блакитнім тлі,

Де літери горіли б нам у млі?

Улас Самчук став тим письменником, хто увіковічив пам”ять про таких страдженних українців, як Марія.




Трагічні сторінки історії українського села 30-х років у творах Самчука
Обратная связь: Email