|  | 

Твір “Доля мови – це доля нації”

Люди часто ставлять знак рівності між мовою та нацією. І кажуть, що мова пов’язана з нацією так сильно, що якщо зникає мова, то й народ щезає.

Здавалося б, чому це так? Адже мова – це нібито усього лише набір всіляких виразів та слів, які обслуговують людей. А народ – це багато людей, які нікуди не подінуться.

Але ж спільна мова – це дуже важлива річ, яка гуртує людей однієї нації. За допомогою її люди не просто спілкуються між собою. Вона означає усе рідне, близьке, знайоме.

Мова – символ Батьківщини, матері та батька, дідів, далеких предків. Мова символізує також рідну хату та тепло домашнього вогнища. Кожна стрічна людина, яка говорить рідною мовою – це земляк, а значить, не зовсім чужий.

Мова – неначе цемент, що закріплює цеглини спільного народного дому.

А якщо люди одного народу перестають говорити рідною для них мовою, віддавати перевагу іншим мовам, то їхній спільний будинок розвалюється. Зникає багато з того, що об’єднує їх. Чужа мова починає об’єднувати людей з іншими народами та культурами.

А своя нація вже не тримається купи.

Якщо ж мова росте та розвивається, разом з нею утверджується нація. Зберігається тщось таке, що є дуже важливим для кожної людини. Тобто почуття прекрасного в рідній мові, відчуття єдності з земляками, відчуття гордості за Батьківщину.

За своє, рідне та неповторне.




Твір “Доля мови – це доля нації”