|  | 

Творчість Г. Сковороди як відображення народних ідеалів і прагнень

У свідомість сучасників і нащадків Григорій Сковорода увійшов як народний вільнодумний філософ, як мандрівний учитель життя. Висока освіченість не віддаляла його від простого народу, він прагнув бути “чорною сковородою, що пече білі млинці”. Тому і твори свої найперше адресував тим, хто жив під солом’яною стріхою, вбачаючи у цьому сенс свого щастя і призначення на землі.

Відомо, що твори Г. Сковороди, поширюючись у рукописах, увійшли до репертуару кобзарів і лірників, а один із них (“Всякому городу нрав і права”) використав Котляревський у п’єсі “Наталка Полтавка”. Як людина свого часу, як представник просвітительської ідеології, Г. Сковорода видобуває свою філософію на вченні про “природну” людину і шляхи досягнення нею щастя. У природі, перед Богом, на його думку, всі люди рівні. Суспільна організація породжує суспільну нерівність, тобто експлуатацію панівною верхівкою низів, що є неприродним, невластивим самому єству людини.

А тому Сковорода заперечує не лише існуючий суспільний лад, а й будь-яку експлуатацію. Хижацьку сутність панівних класів розкриває Г. Сковорода у вірші “Всякому городу нрав і права”, сатиричне спрямування якого відображає позицію трудового народу. Поет не приймає також світу, що руйнує в людині людське,- прагнення до чесної праці, бажання мати серце, “як чистий хрусталь”, що також відповідало настроям та ідеалам простої людини. І його найперше цікавлять одвічні людські моральні і духовні цінності. Головне для нього – подивитися в корінь, з’ясувати причину всіх людських бід, яка, на думку просвітителів, полягала у відступах від Богом заведеного порядку, природного життя. Цей погляд знайшов своє відображення у. “Баснях харьковскіх”.

Мудрість байок Сковороди – це в основі своїй мудрість трудящої людини з її розумінням добра і зла. Із джерела народного уявлення про світ, народного розуміння першооснови щастя – і мотив вільної, незалежної під будь-яких умов і обставин людини. Тема “вольності” с однією з провідних тем у творчості Г. Сковороди: О, когда б же мне в дурні не пошитись, Даби вольности не могла как лишитись. Волю як першооснову щастя Г. Сковорода ідеалізував не лише у творчості, а й у житті.

Уникаючи будь-якої залежності від суспільства, місця й обставин, що могли б уярмити його свободу, він у товаристві пса ходив від села до села, не маючи з собою жодного добра, окрім кількох книжок. А тому й заповідав на надгробку написати: “Світ ловив мене, та не впіймав”.




Творчість Г. Сковороди як відображення народних ідеалів і прагнень