|  | 

У кожного свій хрест і своя доля (за новелою Василя Стефаника “Камінний хрест”)

“Я свою душу пустив у душу народу, і там я почорнів з розпуки”.

В. Стефаник Василь Стефаник писав коротко, влучно і страшно. Кожна його новела – це окрема картина трагедії селянського життя. Доля подарувала йому можливість жити серед прекрасної природи Карпат – він народився у селі Русові неподалік старовинного Снятина, що на Станіславщині (нині Івано-Франківська область). А писав він не про ліси і полонини, а про трагедії людські. Чому?

Чи не бачив чудової природи? Чи не любив її?

Мені здається, саме тому й писав він страшно, бо боліло йому дуже… Його Батьківщина – це просто рай. Тут би жити людині й радіти.

Але люди тікають з його рідних Карпат, кидають рідну землю… Новела “Камінний хрест” – це ще одна сторінка трагедії західноукраїнського селянства. Іван Дідух, головний герой твору, змушений покинути рідне село, своє господарство, яке наживав потом і кров’ю: “То як тягнули снопи з поля або гній у поле, то однако і на коні, і на Івані жили виступали”. Він, як і тисячі селян Західної України, вирішив вибратися в далеку Америку, в прославлений “обітований край”. Він їде туди заради своїх дітей – сини почули про Канаду, про райське життя в ній і не хочуть більше лишатися в Галичині, терпіти злидні.

А Іван весь вік прожив тут, у цьому гуцульському краї. Тут би хотів і померти… Куди йому вириватись в таку далеку путь, за океан?

Адже він вже старий, немічний.

Дістався Іванові у спадок піщаний горб – це і вся земля! На цьому горбі і підірвав Іван своє здоров’я: носив важкі мішки з гноєм, удобрював землю. Оберігав кого, як дитя. На ньому ж хотів і бути похованим.

Перед від’їздом до Канади він затяг на горб камінний хрест, де викарбував своє і жінчине ім’я. Іван знав, що вже ніколи не повернеться на Батьківщину. А цей хрест – це його умовна могила, а для односельців – пам’ять про сусіда.

Особливо вражає в новелі сцена прощання з сусідами. Вона нагадує похорон. Але ж люди ще живі!

Вони ніби ховають себе живцем. Василь Стефаник передав почуття тих, хто їхав за океан ще в ті далекі роки (мається на увазі еміграція кінця XIX ст.).

А що діється на Україні зараз? Люди їдуть, шукаючи притулку десь у чужих світах. їдуть, шукаючи достатку, матеріальної рівноваги. Чи всім їм там добре, на чужині? Хто знає. Може, комусь і краще.

А хтось, можливо, тужить і в ситості. Бо не той там сніг. І солов’ї не ті. І матіолою не пахне вечорами.

Мені дуже хочеться дожити до того часу, коли наша Україна стане багатою й економічно незалежною. Щоб не їхали наші люди світ за очі у пошуках кращого життя. Коли це буде?

Сподіваюсь – буде. Бо нам тут жити. І дітей ростити. І пісень співати.


Твір на тему: У кожного свій хрест і своя доля (за новелою Василя Стефаника “Камінний хрест”)




У кожного свій хрест і своя доля (за новелою Василя Стефаника “Камінний хрест”)
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email