|  | 

Усний журнал “Т. Г. Шевченко – поет Вітчизни”

Мета: Поглибити знання дітей з життєписом великого сина українського народу – Т. Г. Шевченка; виховувати любов і повагу до спадщини, яку залишив нам поет.

Оформлення. Святково прибрана зала: портрет Шевченка, рушники, фотовиставка “Життя і творчість поета”, виставка його творів.

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим, тихим словом.

Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуємо

Пам’ять Шевченка( Всі )

Ведуча. В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує людство. До них належить й ім’я Тараса Григоровича Шевченка.

Весь свій могутній талант він присвятив служінню народові. “Історія мого життя, – писав поет,- становить частинку своєї Батьківщини”.

Ведуча. Сьогодні ми вам пропонуємо пройти разом з нами Тарасовими шляхами.

1 сторінка журналу. Дитячі роки Тараса Шевченка.

(Звучить музика “Причина”)

Заходить жінка, одягнена по-селянськи, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т. Г. Шевченка, до неї підходить хлопчик.

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати. Так, синку, правда.

Жінка сідає на лавку, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає “Колискову”.

Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина у світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічечка, коли юдина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає.

Бачив?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив… Матусю, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледве видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їй добро, тоді

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічка світила найяскравіше.

Мати. Старайся, мій хлопчику(гладить його по голові)

Ведуча. У старій хаті,

В кріпака колись

В тихий день весняний,

Хлопчик народивсь.

У селі Моринцях, у сільській хатині

Уродився він на славу

Цілій Україні.

9 березня 1814 року, темної ночі, перед світом, в с. Моринцях на Київщині в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгарда, блиснув у вікні єдиний на все село вогник, – народилась нова панові кріпацька душа, а Україні – великий співець – Тарас Шевченко.

Хлопчик ріс мовчазним, постійно був замисленим. Не тримався хати, а все блукав десь за вигоном, за що його прозвали в сім’ї “малим приблудою”

Інсценізація за поемою Б. Стельмаха “Тарас”

Мати. То що – вечеряємо?

Батько. А як? Куди його таку вечерю?

Мати. Чи де забилося в печеру,

Чи де в чужий залізло мак –

Надихалося та й заснуло?

Батько. Та вже його лише запхнуло!

Оце з ним вічно щось не так.

Сестра. Я обшукала всі кутки,

Всі закомірки, бур’яниська –

Дарма, ніде нема хлопчиська.

Вже найприкріші дітлахи –

І всі удома, всі – як діти…

І лиш Тарас…

Батько. Бо треба глядіти!

Сестра. Та я ж гляділа…

Окрик

Дай Боже! Ось ваш мандрівник!

Сестра. Тарас! Тарасику!

Мати. Ну, є!

Сестра. Ой, волоцюго, волоцюго.

Мати. Лишенько моє!(Обнімає Тараса)

Сестра. Це ж куди тебе носило,

Не спитавши, проти ночі?

Батько. Заступи, небесна сило,

Од такої поторочі.

Мати. Катря плаче, мати плаче,

А воно, як дим, пропало.

А воно собі, ледаче,

У світи помандрувало.

Тарас. Був я в полі, на могилі

Коло сонцевої хати.

Бачив, як на небосхилі

Укладати сонце спати.

Бачив я стовпи залізні –

Ті, що небо підпирають.

Наслухався тієї пісні,

Що архангели співають.

Мати. Боже, синку, схаменися,

Та ж у полі – не в соборі.

Перехрестям осінися

І лягаймо – ніч надворі.

Сестра. Та воно вже спить, одначе.

Однесім його до хати.

Батько (Бере на руки сонного Тараса)

На добраніч, мій козаче.

Нині міцно будеш спати.

Ведуча. Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в “науку”. За найменшу провину карав він своїх учнів різками.

Будучи вже відомим поетом, Шевченко згадував ту школу, куди привела його кріпацька доля.

Учень. Ти взяла мене маленького за руку

І хлопця в школу відвела

До п’яного дяка в науку.

Учися, серденько, колись

З нас будуть люди, ти казала.

Ведуча. Та недовго тривала Тарасова “наука”. Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика.

Змучена важкою працею, померла його мати.

Учень. Там матір добрую мою

Ще молодую – у могилу

Нужда та праця положила.

Ведуча. Незадовго після смерті матері в 1825 році помер і батько. Смерть батька дуже приголомшила малого Тараса.

Учень. Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі)

Не витерпів лихої долі.

Умер на панщині!..А ми

Мов мишенята. Я до школи –

Носити воду школярам.

Ведучий. Тарас наймит у школі. А йому дуже хотілося вчитися.

Дяк знущається з нього, примушує рубати дрова, носити воду школярам. А потім пасе громадську череду. Мене 20 років, і він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші “Мені тринадцятий минало”

Декламування поезії “Мені тринадцятий минало”

Інсценізація

Оксана. Чом же плачеш ти! Ох, дурненький Тарасе.

Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас. Еге ж, малярем.

Оксана. І розмалюєш нашу хату.

Тарас. Атож. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатній. Ні, я не ледащо.

Я буду-таки малярем.

Оксана. Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята? Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони ж пити хочуть.

Побігли їх швидше напоїмо!

Ведучий. Незважаючи на те, що народився поет в бідній кріпацькій сім’ї, і дитинство його було тяжким та безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком.

2 сторінка журналу. Т. Шевченко – Художник.

Ведучий. Тарас наймитує, а випадає вільна хвилинка – читає й малює. Вечорами по закутках, щоб ніхто не бачив, плаче з горя. Але думка навчитися малювати не покидає хлопчика.

Так він потрапляє до хлипківського маляра. Той згодився навчити хлопця малювати, але пан Енгельгард забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком пана.

Учень. Хоче малювати,

Прагне він до знань,

Та за це багато

Зазнає знущань.

Учень. Нишком він малює

Статуї в саду,

Вночі пише вірші

Про людську біду…

Зустріч у Петербурзі із земляками – художником Сошенком, байкарем Гребінкою, художником Брюлловим – була вирішальною для Тараса Шевченка. Вони побачили великі здібності молодого Шевченка і 22 квітня 1838 року було викуплено з неволі.

Учень. Так в людському морі

Стрілися брати,

Що зуміли в горі

Щиро помогли.

Викупили друзі,

Вольним став Тарас!

Ведучий. Тарас Григорович виправдав їхні надії. У 1845 році він закінчив Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням “вільного” художника. Тарас малює портрети, картини, ілюструє свої вірші.

В спадок нам Шевченко залишив 210 акварелей передусім пейзажів;150 портретів, з яких – 43 автопортрети; 27 офортів, з яких 6 серії “Живописна Україна”; понад 230 олівцевих малюнків ландшафтів України; ескізи, етюди, начерки – на 360 сторінках рукописів та альбомів.

3 сторінка журналу. Т. Шевченко – борець за волю народу

Ведучий. Чом серце в тузі?

Біль чому не згас?

Сміливий і щирий

Був Тараса спів.

Він гострить сокири,

Кличе на панів.

Ведучий. За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати.

Ведучий. Незважаючи на за борону, Тарас Григорович писав вірші і ховав їх за халявою чобота. Тепер цю книжечку називають захалявною. Поет писав:

О думи мої! О, славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся, …але не каюсь!

Ведучий. Коли Тарас Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною, ось послухайте, як ніжно і тужливо звучить його поезія

Звучить звукозапис поезії “Думи мої”

Ведучий. Доля України завжди хвилювала Великого Кобзаря. Він вірив у краще майбутнє свого народу.

Ведучий. І на оновленій землі

Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

4 сторінка журналу. Ми тебе не забудемо, Тарасе

Ведуча. 9 березня 1861 року Тарасу Шевченку минуло 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі.

А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Поховали його в місті Петербурзі на Смоленському кладовищі. А згодом тіло митця було перевезено до Канева і переховане на Чернечій горі.

Так заповідав великий поет.

Ведучий. Минув 151 рок з дня смерті славного сина України, але в багатьох українських родинах його пам’ятають. В день народження Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам’ятників, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші, поспівати пісні – вшанувати Великого Кобзаря.

Учень. Тарасе, наш Кобзарю, всюди

Приходиш нині ти, як світ,

Тебе вітають щиро люди

На всій Україні моїй.

Учень. Уклін тобі, Тарасе,

Великий наш пророче,

Для тебе вірно б’ється

Те серденько дитяче.

За тебе вічно б’ється,

За твої заповіти,

Чого батьки не зможуть,

Те зроблять їхні діти.

Разом. Спи спокійно, Тарасе!

Нащадки твої

Словом шани й любові тебе пом’янули.

І народи Вкраїни

Заповітів священних твоїх не забули.




Усний журнал “Т. Г. Шевченко – поет Вітчизни”
Обратная связь: Email