Вчинок, за який мені соромно… (твір-роздум)
Одного разу ми з Дмитриком Копиловим, з яким навчаємося в одному класі й навіть сидимо за однією партою, поїхали у вихідний на риболовлю. Стояв травень, вода була холодна, і ще ніхто не купався. Нам повезло: ми піймали трохи риби. На містку, з якого ми ловили рибу, хтозна звідки з’явилося щеня.
Воно тихенько скиглило, видно, було голодне. Шерсть на ньому звалялася, так що не можна було визначити, якого вона кольору. Цуцик дрібно тремтів – чи то від холоду, чи то від страху.
Ми поділилися зі щеням сосискою. Підкріпившись, він почав леститися до нас. “А цікаво, чи уміє він плавати?” – запитав я. “Навряд чи його у воду заманиш і сосискою, – відповів Дмитрик. – Усе-таки холодно ще”. “А навіщо його заманювати?” – сказав я і штовхнув щеня у воду. Від підмостків до води було понад напівметра. Щеня, дійсно, попливло, але видертися на берег не могло, застряло в очереті.
Воно голосно скавучало, ніби кликало на допомогу. “Ну, чого стоїш? – запитав Дмитрик. – Іди діставай”. “Я не полізу в холодну воду”, – відповів я. Тоді мій товариш роззувся, засукав холоші і ступнув у воду. Щеня він вирішив віднести додому. Дмитрик сказав: “Нехай обігріється, а там десь прилаштуємо”.
Через кілька днів я прийшов до товариша в гості. Із сусідньої кімнати вискочив рудий пухнатий клубок і радісно скавучав. “Впізнаєш? – запитав Дмитрик. – Щеня ми залишили й назвали Бубликом”. – “Чому Бубликом?” – “А бачиш, хвіст у нього так закручений, що нагадує бублик”, – засміявся друг.
Щеня підбігло до мене. Я нахилився, щоб погладити його. Бублик дружелюбно лизнув мою руку. Я почервонів.
Мені стало соромно, що я так бездушно обійшовся з ним на березі річки.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)Твір на тему: Вчинок, за який мені соромно… (твір-роздум)
Вчинок, за який мені соромно… (твір-роздум)