|  | 

ВЕРГЕЛАНН, Генрік Арнольд

(1808 – 1845)

ВЕРГЕЛАНН, Генрік Арнольд (Wergeland, Henrik Arnold – 17.06.1808, Крістіансанн – 12.07.1845, Крістіанія) – норвезький поет і драматург.

Вергеланн є одним із зачинателів норвезької національної літератури. Його батько, пастор, виходець із селянського роду, був прихильником незалежності Норвегії і змалку прищепив синові любов до землі, природи, праці та волі. У 1825-1829 pp. Вергеланн навчався в університеті Крістіанії. Уперше як про поета значного обдарування про нього заговорили після опублікування “Оди до норвезької свободи” (1826).

Центральне місце у першій поетичній збірці Вергеланна (“Вірші. Перший цикл” – “Digte, fоrste ring”, 1829) займає образ його коханої Стелли – втілення високого ідеалу добра та краси. Уже в цьому віршованому циклі яскраво проявилася схильність Вергеланна до космічних узагальнень, романтично вивищених образів. Поетові належить усе – простір і час, небо та земля, він – справжній пророк і народний пастир. Історичний оптимізм Вергеланна проявився у трактуванні призначення людини: створена вільною та сильною, наділеною генієм творчої праці, вона – сама творець власної долі.

Поетичний світ Вергеланна безмежний: міфи, середні віки, Біблія, Схід, універсум.

У поемі “Творіння, людина та Месія” (“Skabelsen, mennesket og Messias”, 1830), яка продовжує традиції “Втраченого раю” Дж. Мільтона, “Месіди” Ф. Г. Клопштока, Вергеланн намагався осмислити світобудову, природу й історію людства, створити “всезагальний епос”.

У першій частині поеми – “Творіння” – дух родючості Каяхель, на противагу духові зла Абаддону, проголошує ідеал людини, котра повинна налаштувати своє серце в унісон із “арфою творчості”, оскільки краса та доброта – невід’ємні якості її характеру, і людина повинна усвідомити своє високе призначення: “Пам’ятай, ти – більше, ніж тлін! Сонце вказує шлях до твого дому, мерехтливі зірки – листя твоєї вітчизни. Пам’ятай!” У другій частині поеми – “Людина” – поет змалював нелегку історію розвитку суспільства. Вергеланн зображує похмуру картину світу, де волю гноблять тирани, а істину перекручують брехуни. Але світло надії не гасне в душах людей – прагнення до свободи надихає республіканців.

У третій частині – “Месія” – поет розвиває своє уявлення про світ як втілення божественної ідеї, переосмислюючи християнське вчення у дусі “релігії розуму”. Поема закінчується утопічною картиною торжества справедливості.

У віршах і політичних трактатах 30-х pp. Вергеланн закликав співвітчизників брати приклад з покоління батьків, котрі проголосили незалежність країни. Він захоплювався героїзмом народів, які боролися за свою свободу, – поляків (“Цезар”, 1831), ірландців (“Скарга арфи Еріна”), іспанців (цикл “Іспанці”, 1833), індусів (“Чума в Індії”).

Свою драматургію Вергеланн також зробив зброєю у політичних і культурних дебатах: його фарс “Арлекін-віртуоз” (1830) був сатирою на тих, хто схилявся перед усім іноземним, зокрема перед данською мовою та мистецтвом. Суперечка поміж “патріотами” (партія прихильників Вергеланна) і їхніми супротивниками “даноманами” велася навколо такої важливої проблеми, як самостійний розвиток національної культури.

Наприкінці 30-40-х pp. Вергеланн писав полемічно загострені фарси, в яких осміювалися відсталість і неуцтво, що стримували розвиток норвезької державності (“Конституціоналіст”, “Морські кадети сходять на берег” та ін.). Поміж сатиричних п’єс Вергеланна є й цілком присвячені літературній проблематиці – “Про смаки не сперечаються” (1832) і “Папуга”(1835).

В останній під псевдонімами виведені А. Г. Еленшлегер. котрий відвідав Норвегію, і його палкий шанувальник, сучасник Вергеланна – норвезький поет Ю. С. К. Вельхавен.

У фарсах Вергеланн часто застосовував арлекінаду, переносив дію у фантастичні країни, наприклад Терранова в “Останніх розумниках” (“D’e sidste kloge”, 1835) – прозорий натяк на Норвегію 30-х pp. Злободенна п’єса “Норвегія у 1830 і 1836 роках”, а також фарси “Подорожу Стокгольм” і “Подорож у Стокгольм II” присвячені дискусії про унію зі Швецією – найактуальнішому питанню для норвежців.

Найкращою п’єсою Вергеланна сучасники визнавали “Дітовбивцю” (1835), де в сюжеті із французького середньовіччя розкривалася основна тема творчості письменника – страждання народу під гнітом багатіїв. У драматургічну спадщин) Вергеланна входить і національно-історична драма “Гірська хатина” (“Fjeldstuen”, 1845), в основу якої покладені події 1582 р. – конфлікт поміж данською королівською владою та норвезьким селянством.

Вергеланн розмірковує про сутність романтичного мистецтва, про право художника на фантазію (вірш “Букет Яна ван Гейсума”, 1840). У праці “Історія норвезької Конституції” (1841-1843 прослідковується розвиток ідеї норвезької державності у період данського панування. Багато поетичних творів Вергеланна стали справді народними, ввійшли у шкільні хрестоматії.

Поміж прозових творів Вергеланна особливе місце займають написані ним у 1843 р. біографії діячів норвезької культури (відомого скрипаля та композитора Уле Булля, видатного норвезького художника Ю. К. Даля та ін.). Останнім твором уже важкохворого поета став роман у віршах “Англійський лоцман” (“Den engelske lods”, 1844), де йдеться про просту і мужню людину, борця проти работоргівлі, трагічну роль у долі якого відіграло зіткнення з аморальністю вищих класів.

Після смерті Вергеланна його не забули. Друзі-літератори видали зібрання його творів (1852-1857), а в 1866 р. вийшла друком перша книжка про нього. Вплив Вергеланна виразно прослідковується від Б. Б’єрнсона та Г. Ібсена до Н. Гріга та ін. поетів 1-ої пол.

XX ст.

За Л. Григор’євою




ВЕРГЕЛАНН, Генрік Арнольд
Обратная связь: Email