Весільні пісні

Весільні, пісні супроводжували різні етапи весільного обряду. Означення “народна драма”, яке іноді прикладається до весілля, умовне і з наукового погляду не зовсім виправдане. Весільний обряд, на відміну від фікційного характеру драми – мистецького явища, орієнтується на звершення цілком конкретної, соціально значимої дії.

У своїй основній функції весільний обряд покликаний забезпечити виживання, стабільність та продуктивну життєдіяльність певної родової, етнічної або ж корпоративної спільноти. Відповідно до цього він надає шлюбу сакрально-містичної та соціальної санкції, покладаючи тим самим на його учасників чітко визначені традицією права й обов’язки. Весільний обряд має давнє походження. За тривалий період побутування він увібрав у себе цілий комплекс культурних елементів різних епох.

З часом частина компонентів обряду втратила актуальність і набула умовно-ігрового характеру. Вважається, що українське весілля сформувалося ще за часів матріархату, оскільки значна частина весільних пісень звернена до матері. Важливим етапом, який позначився на українському весільному обряді, був період Київської Русі – недарма нареченого й наречену на весіллі іменували князем і княгинею.

Весілля – складне й багатопланове явище народної культури, яке синтезувало принципи різних видів мистецтва. Центральними героями весільного дійства є молодий і молода. Важливу роль відіграють їхні батьки, інші персонажі – дружки, бояри, світилки. Сам обряд, як правило, складався з кількох етапів: сватання, заручини, підготовка до весілля, власне весілля та понеділкування.

Ці етапи поділялися на окремі епізоди. Словесна частина весілля, що супроводжує обрядову дію, включає не лише пісні, а й діалоги, замовляння, прислів’я, приказки.

Першим етапом весільного обряду було сватання. Спочатку з ініціативи парубка його родичі домовлялися з батьками дівчини про сватання. Потім від молодого присилалися свати – двоє досвідчених і шанованих людей, добре обізнаних із традиціями. Свати належним чином вели розмову, яка завершувалась конкретним запитанням, зверненим до батьків дівчини: “Кажіть же ділом, чи віддасте, чи нехай ще підросте?” Якщо батьки молодої давали згоду на шлюб, дівчина виносила старостам рушники, якими вони обв’язували один одного, і дарувала присутньому під час сватання парубкові весільну хустку. Після цього батьки благословляли молодих.

Якщо ж парубкові під час сватанні відмовляли, то дівчина підносила йому на знак відмови гарбуза.

Наступним етапом весільного обряду були заручини. Вони проходили в молодої, де збиралися родичі і друзі наречених. Під час заручин дружки виконували пісні, в яких передавалися настрої дівчини, що прощається з батьківською сім’єю.

У них також оспівувалися краса та душевні якості молодої. У деяких випадках до весільного обряду входили ще й оглядини – переважно тоді, коли наречені походили з різних сіл.

У ході підготовки до весілля випікався коровай. Цей процес супроводжувався піснями, в яких висловлювалися добрі побажання молодим та поетизувався весільний хліб як символ родинного щастя й достатку. Підготовка до весілля передбачала також звивання гільця, яке символізувало щасливе подружнє життя, – його прикрашали калиною, колосками, квітами.

У цей час також співали відповідні пісні.

Власне весілля проходило урочисто при великому зібранні запрошених. У весільних піснях уславлювалися молодий і молода, на адресу яких висловлювали побажання щасливого подружнього життя. На весіллі виконували також чимало жартівливих пісень, що сприяли створенню святкової атмосфери.

На завершення весільного дня наречені, їх родичі та гості пригощалися короваєм.

Останнім етапом весільного дійства було понеділкування (почепини, пропій, перезва), коли влаштовувалося застілля переважно для родичів молодих. У цей час співалися веселі пісні, доречні при доброму частуванні.

Таким чином, весільна обрядовість передбачала виконання найрізноманітніших пісенних творів. Серед них були пісні як давнього походження, що колись виконували магічну функцію, так і пізніші твори – переважно ліричні, які передавали мінливу – від мінорних до піднесених тонів – емоційну палітру.