|  | 

Весна – БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ Скорочено

Росте Антонич, і росте трава, і зеленіють кучеряві вільхи. Ой, нахилися, нахилися тільки,

Почуєш найтайніші з всіх слова. Дощем квітневим, весно, не тривож! Хто стовк, мов дзбан скляний, блакитне небо, хто сипле листя – кусні скла на тебе?

У решето ловити хочеш дощ? З всіх найдивніша мова гайова:

в рушницю ночі вклав хтось зорі-кулі, на вільхах місяць розклюють зозулі, росте Антонич, і росте трава.

Коментар Ліричний герой поезії, як і сам автор, не відділяє себе від природи – її невіддільна частинка. Придивися – і побачиш незвичайні речі: скляний дзбан (глечик) неба, зорі-кулі, зозулю, що розкльовує місяць – (мабуть, тому він такий плямистий, подзьобаний). Читаючи цей вірш, віриш, що людина може знайти своє щастя, бо вона така ж прекрасна, гармонійна, як і матінка-природа.




Весна – БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ Скорочено