|  | 

Відлунювання

Відлунювання – віршова форма, здебільшого двовірш, другий, вкорочений рядок якого складається зі слова (рими), яке повторює ціле прикінцеве слово (або його частину) попереднього рядка, витворюючи нові смислові відтінки. В. відоме у фольклорі, а в поезію запроваджене в барокову добу завдяки Івану Величковському, в рукописній збірці якого “Млеко” (1691) є вірш “Ехо”: – Что плачеши, Адаме? Земного ли края? – Рая. – Чому в онь не внійдени?

Боїш ли ся брани? – Рани Ця віршова форма не втратила інтересу і серед українських поетів пізнішіх часів (сатири “Сміливий чоловік” та “Ідеальний публіцист” В-Самійленка). В сьогоденній поезії В. зазнало певної модернізації, вилучилось із двовірша, будучи введеним в інші строфічні структури, зокрема в катрен, наповнюючи його додатковим смисловим навантаженням:

Ніч холодна і невблаганна. Погляд припнутий до вікна. Хочеш вимовити, кохана І ламаєш уста: хана…

Почалася лиха ловитва, Але-знають рідню слова – Хочеш вимовити: молитва І зривається з уст: Литва… (І. Римарук). Незважаючи на фіксований мовними нормативами наголос у прикінцевих словах останніх рядків кожної строфи, закріплений римованим суголоссям, він здатен перекидатися на ту позицію, власне, на перший склад, як йому велить В., витворюючи подвійне значення, а відтак – полісемантичну ситуацію поетичного мовлення.

В. називають ще еколалією (ісп. ecolalia).

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)


Твір на тему: Відлунювання




Відлунювання
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email