|  | 

ВІДОБРАЖЕННЯ ПОЛЕМІКИ МІЖ ФІЛОСОФСЬКИМИ КОНЦЕПЦІЯМИ ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА У ПОВІСТЯХ ВОЛЬТЕРА “КАНДІД, АБО ОПТИМІЗМ” ТА “ПРОСТОДУШНИЙ”

ПРАКТИЧНИЙ КУРС

ВІДОБРАЖЕННЯ ПОЛЕМІКИ МІЖ ФІЛОСОФСЬКИМИ КОНЦЕПЦІЯМИ ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА У ПОВІСТЯХ ВОЛЬТЕРА “КАНДІД, АБО ОПТИМІЗМ” ТА “ПРОСТОДУШНИЙ”

План

1. Філософська повість “Кандід”. Тема, жанр, композиція твору.

2. Образ Кандіда, його характеристика.

3. Панглос – філософ – оптиміст.

4. Інші герої – повісті (Кунігунда, Мартен, Жірофле та ін.). Ставлення до них автора.

Завдання для підготовчого періоду

1. Подумайте, чому твір має таку назву.

2. Випишіть з тлумачного словника визначення слова “оптимізм”. Яке визна­чення цьому терміну дає Кандід?

3. Випишіть з тексту цікаві філософські роздуми героїв.

4. Складіть логічні схеми, кросворди, ребуси, тести…

Література

1. Клочкова Л. А. “Усе на краще у цьому кращому із світів”. Два уроки за повістю Воль­тера “Кандід, або Оптимізм”. 9 кл. // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2004. – № 12. – С. 23 – 24.

2. Лімборський І. В. Вольтер і Україна // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1999. -№ З, – С. 48-50.

3. Писатели Франции. – М., 1964.

Інструктивно-методичні матеріали

Перу Вольтера належало півтора десятка повістей, які назвали “філософськи­ми”. Вони вимагали посиленої уваги до філософських поглядів самого автора, які той виражав не абстрактно, а в конкретних персонах і життєвих ситуаціях. На опо­відній манері відбилася та обставина, що Вольтер вголос читав у своєму салоні розділи творів у міру їх написання.

Автор побудувало розповідь у вигляді стрімких подій. Його завдання – якнайшви­дше привести подію до точки, в якій виявиться і стане наочною “якась безглуздість оточуючого життя”. Використовував і свіфтівську іронію, коли безглуздя демонстру­вався як для всіх прийнятне явище.

Проза Вольтера наскрізь іронічна та комічна.

До найкращих “філософських повістей”, письменник належала повість “Кан­дід”. Тут у комічно-пародійній формі змальовані мандри головного героя Кандіда в пошуках втраченої коханої – Кунігунди. Доля закинула персонажів у різні куточки світу, зокрема й в Америку.

Кандід – втілення наївного здорового глузду і мораль­ної чистоти, якими обдарувала його природа. Він мандрував у супроводі вчителя – філософа Панглоса. Якщо для Кандіда світ сповнений вражаючих несподіванок, за­гадок і чудес, то для Панглоса вже заздалегідь на все була відповідь: “Все – на краще у цьому найкращому зі світів”.

Герої щоразу перевіряли істину Панглоса на собі, точніше – на своєму тілі: їх били, вішали, спалювали на вогнищі, гвалтували, проколювали шпагами, вони то­нули в океані, страждали від землетрусу тощо. Остаточно заплутавшись, кому слід довіряти, – привабливій ідеї вчителя про вічну гармонію чи власним відчуттям, які свідчили зовсім про інше, доля нарешті повернула йому Кунігунду.

Перед читачем твору постали не характери, а своєрідні маски. Герої уособлювали різні філософські системи. Панглос виражав систему німецького філософа Г. Ф. В. Лейбніца, згідно з якою людина з колиски мала у свідомості так звані “при­роджені ідеї” щодо розумності і гармонійності всього навколо сущого.

Йому проти­ставлено філософію англійця Дж. Локка: довіряти треба не наперед даним уявленням про реальність, а самій реальності, яка свідчила про себе через органи чуттів.

Кандід готовий повірити у піднесений ідеалізм Панглоса, але його особистий досвід, досвід його багатостраждального тіла свідчить про зовсім протилежне.

Вольтер відкрито глузував з філософського твердження Лейбніца про те, що у світі панує “наперед усталена гармонія”, тобто все, що б не відбувалося – відбува­ється на благо.

За твердженням Шефтсбері, сама природа ніби допомагала людині приймати морально бездоганні рішення. Вольтер критикував цю думку, і в повісті Кандід страждав саме від своєї моральної незіпсованості і наївності.

Сюжет повісті підкорено єдиній логіці – логіці маятника: від везіння до неве­зіння і навпаки.

Фінал твору не ставить крапки у філософській суперечці. Герої оселялися десь у Туреччині у невеликому садку. З точки зору ідеалізму, садок – це рай в мініатюрі, чарівний куточок, мрія поета; з точки зору практичної філософії – жалюгідний шматок землі, неспроможний прогодувати юрбу стомлених життям героїв. Відпові­дний критерій можна було застосувати і для коханої жінки Кандіда – Кунігунди.

З погляду німецького ідеалізму, герой знайшов свій ідеал краси і кохання, його мрія здійснилася; з погляду ж англійського практицизму – Кунігунда постаріла, втра­тила свою красу, її багато разів гвалтували, вона стала дратівливою, голос її – хри­пким, руки – червоними і жилавими.

Вольтеру загалом не вдалося ані спростувати ідеалізм Лейбніца і Шефтсбері, ані захистити переваги Локкового практицизму. Суперечності між цими двома істина­ми є вічною рушійною силою самого життя.

Одним письменник не прагнув ставити перед собою оригінальних художніх за­вдань. Він використовував художні здобутки сучасників і попередників. При цьому переслідував цілком конкретну мету – пропагувати свої філософські, соціальні, антиклерикальні ідеї.

Так, в “Кандіді” автор комічно переосмислив сюжетну схему давньогрецького (певною мірою і середньовічного лицарського) роману: доля розлучає юних, палко закоханих героїв, вони поневіряються в чужих краях; дівчину змушують до шлюбу, навіть продають у будинок розпусти, проте вона зберігає цнотливість і вірність ко­ханому. Юнак пережив численні пригоди, які загартували його дух. Він навіть мав стосунки з іншими жінками, однак його серце належало тільки обраниці.

Нарешті, розлучені зустрілися і одружилися – так в античних романах. У Вольтера знахо­димо травестійне варіювання цієї традиційної схеми.

У найбільш значній повісті Вольтера виразно виступав філософський злам, що відбувся у свідомості письменника після повернення з Пруссії та землетрусу у Ліса­боні. Оптимістична ідея Лейбніца щодо “передбаченої виваженої гармонії добра і зла”, щодо причинно-наслідкових зв’язків, які панувало “в найкращому зі світів”, послідовно відкидалися подіями з життя головного героя – скромного та добро­чинного юнака Кандід.

У повісті “Кандід” Вольтер використав структурні прийоми так званого “плутовського” роману, примушуючи героя мандрувати із країни в країну, знайомитися із представниками різних суспільних верств – від коронованих осіб до дорожніх бандитів і ницих жінок.

Оповідь була побудована як пародія на авантюрний роман – герої пережи­вають незвичайні життєві перевороти, пригоди, які відбуваються у приголомш­ливому темпі.




ВІДОБРАЖЕННЯ ПОЛЕМІКИ МІЖ ФІЛОСОФСЬКИМИ КОНЦЕПЦІЯМИ ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА У ПОВІСТЯХ ВОЛЬТЕРА “КАНДІД, АБО ОПТИМІЗМ” ТА “ПРОСТОДУШНИЙ”
Обратная связь: Email