Викривальна і повчальна спрямованість байок Л. Глібова

Леонід Іванович Глібов у своїх байках гостро критикував несправедливий суд, жорстокість панів, неробство, хвалькуватість, підлабузництво, брехливість тощо. Основною ознакою байки є її алегоричність. Відповідно до цього байка має дві частини – оповідну і повчальну. Так, наприклад, у байці “Лисиця-жалібниця” в першій її частині розповідається про жорстокий вчинок лицемірної Лисиці, а в другій автор вказує, що такі Лисиці бувають і між людьми і їх треба стерегтись.

У першій частині байки розповідається про певну подію, тому цю частину називають оповідною. У другій дається висновок: автор немов підказує нам, яких людей слід розуміти під алегоричними образами (Лисиця – “лукавий чоловік”, лицемір), тут же висловлює повчання, тому ця частина байки називається повчанням, або мораллю. Нещадно грабували народ поміщики-кріпосники. Але не кращі були за них і чиновники, які служили у різних царських установах. Ці людські п’явки самовіддано захищали інтереси багатіїв, покривали їх злочини, спільно з ними грабуючи простих людей.

Антинародну суть діяльності судових чиновників викриває Л. І. Глібов у своїй байці “Щука”. Щука – хижачка. Живучи у ставку, вона заїдала і обдирала слабкіших за себе.

Ця пройдисвітка нікого не боялась, бо потайки посилала Лисиці хабарі. Коли Щуку притягли до суду, вона в усьому поклалася на Лисицю і не помилилася – Лисиця врятувала її. Судові чиновники, або хабарники, щиро боронять інтереси тих, хто більше заплатить. Л. Глібов виступає проти несправедливого суду, хабарництва і кругової поруки.

Однією з найбільш яскравих байок Глібова, спрямованих проти кріпосницького хижацтва, є байка “Вовк та Ягня”. У цій байці автор розкриває взаємовідносини між кріпаками і кріпосниками. У образі Вовка змальовано жорстокого кріпосника-самодура, безсоромного насильника; в образі ягняти – кріпака-селянина, який майже без протесту підкоряється волі свого пана.

У байці автор засуджує зажерливість і свавілля поміщиків-кріпосників, глибоко співчуває важкій долі поневоленого народу. Кріпаки і кріпосники – непримиренні вороги. Цей висновок стверджує в байці сам Вовк: Хіба не знаю я, не чув, Що ви усі мене б із’їли, Якби вловили?

Собаки й вівчарі твої, Усі ви – вороги мої. Отже, стислою розповіддю, винятково простим і в той же час глибоким змістом, тонким натяками байки викривають вади у стосунках між людьми, у характерах і вчинках окремих людей і в той же час прищеплюють нам непримиренність до свавілля, зла і несправедливості.