|  | 

ВІВІАНІ, Рафаеле

(1888 – 1950)

ВІВІАНІ, Рафаеле (Viviani, Raffaele – 09.01.1888, Кастелламаре ді Стабія – 22.03.1950, Неаполь) – італійський драматург, режисер і актор.

Вівіані, за словами театрального критика Віто Пандольфі, створив “грандіозну театралізовану “людську комедію” Неаполя. Народився 9 січня 1888 р. в Кастелламаре ді Стабія в театральній родині. З дитячих років брав участь у театральних виставах. У 1904 p., після смерті батька, вступив у мандрівну циркову трупу, через рік перейшов у театр. Виступав як естрадний виконавець з власними комічними куплетами, пізніше почав писати п’єси, в яких виступав і режисером, і актором.

Упродовж 1906-1917 pp. Вівіані був актором мюзик-холу. З різними театральними трупами неодноразово виїжджав на гастролі по Італії, в 1917 р. побував на гастролях у Парижі, в 1925 р. – у Тріполі, в 1929 р. – у країнах Латинської Америки.

Знявся в кількох кінофільмах, незмінно мав велику популярність серед найширших глядацьких театральних кіл.

У довоєнні роки театральна слава Вівіані викликала різко негативну реакцію з боку офіційних культурних установ, які, відповідно до профашистських ідеологічних настанов, розпочали наступ на діалектну народну культуру, демократичний дух якої чи не найбільш яскраво демонструвала в тогочасній Італії драматургія Вівіані. Його режисерські постановки та драматургічні твори піддавалися жорсткій цензурі, то різко обмежило можливості та масштаби творчої діяльності Вівіані. Після звільнення Італії у 1945 р. Вівіані повернувся на неапольську сцену, але через постійне погіршення стану здоров’я в тому ж році відмовився від сценічної діяльності.

В останні роки свого життя Вівіані підготував до друку збірку своїх віршів, працював над “Автобіографією” і задумами нових комедій, які так і залишилися недописаними. Помер Вівіані 22 березня 1950 р.

Творчий спадок Вівіані досить значний: бл. 220 невеличких сценок, діалогів, пісень, а також 61 п’єса, здебільшого комедійного жанру. У своїх п’єсах, більшість з яких написані неаполітанським діалектом, Вівіані виступив як продовжувач традицій реалістичного італійського театру, зокрема тієї його лінії, яка йшла від славнозвісних комедій дель арте до п’єс знаменитих драматургів К. Гоцці і К. Гольдоні і кращих здобутків італійської драматургії XX ст. Значний вплив на творчість Вівіані справила також ідея “соціальної панорами”, розроблена О. де Бальзаком у його “Людській комедії”.

Як і Бальзак, Вівіані у своїх комедіях послідовно досліджує звичаї, мораль, особливості побуту та взаємовідносин різних суспільних прошарків Неаполя, хоча в центрі його уваги незмінно залишається доля “маленької людини”, “людини вулиці”, яка, спираючись на природний розум та здоровий глузд, намагається знайти гідне місце у суспільстві.

Драматургічна творчість Вівіані розпочалася з т. зв. “макк’єтті” – жанрових сценок з народного неаполітанського побуту. Перша спроба створити власне п’єсу припадає на 1917 p., коли з’явилася відома комедія Вівіані “Провулок” (“O’Vico”), у якій діють типові постаті неаполітанської вулиці. У період 1917-1918 pp. Вівіані створив бл.16 одноактних комедій у прозі з віршами і музичним супроводом: “Вулиця Толедо вночі”, “Селянський ктир”, “Порта Капуана”, “Морська пристань”, “Кафе вночі і вдень” та ін. У 1919- 1920 pp.

Вівіані звернувся до двоактних комедій: “Муніципальна площа”, “Свято в П’єдігротта”, “Весілля”, “Театр Едем”, з яких найзначнішою вважається “Неаполітанське село” (“Campagna napoletana”, 1920), у якій не просто змальовуються народні характери, а вони – безпосередньо пов’язані із сучасною епохою та її злободенними соціальними конфліктами, зокрема між селянами і багатіями. Комедія “Неаполітанське село” зробила його славетним на батьківщині.

Розквіт драматургічної творчості Вівіані припадає на 20-30-ті роки, коли з’явилися його найзнаменитіші п’єси: “Цирк Згуелья” (1921), “Факт із газетної хроніки” (1922), “Цигани” (1926), “Рибалки”(1924), “Смерть Карнавала” (1928), “Коваль” (1931), “Вимагач” (1932), “Старі із Сан Лженнаро” (1933) та ін., з-поміж яких особливо виділяються комедії “Останній вуличний волоцюга” (“L’ultimo scugnizzo”, 1932) і “Удаваний хуліган” (“Guappo di cartone”, 1932), в яких у загостреному соціально-критичному дусі драматург змалював конфлікт між мрією типового “маленького” представника вулиці знайти роботу, посісти гідне місце у житті та неможливістю реалізувати цю мрію чесним способом у нечесно, несправедливо влаштованому суспільстві. Останні з задуманих Вівіані у період 1945 – 1950 pp. комедій – “Коні і віслюки” та “Пошуки місця” залишились незавершеними.

В. Назарець


Твір на тему: ВІВІАНІ, Рафаеле




ВІВІАНІ, Рафаеле
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email