Внутрішній світ і почуття людини в поезії Омара Хайяма

Видатним персько-таджицьким поетом-гуманістом був Омар Хайям (бл. 1048 – після 1122). Він вважається неперевершеним майстром рубаї.

Як відомо, рубаї – це чотиривірш, як правило, філософського змісту. Рубаї – викінчений мініатюрний віршований твір, що виражає певну думку, підкреслену в останньому рядку строфи. До нашого часу дійшло близько двох тисяч чотиривіршів, авторство яких приписується Омару Хайяму. Саме в цих творах розкривається духовний світ поета – сміливої, розумної, допитливої людини, що жила інтересами свого часу.

Його поезія – пристрасний заклик до свободи особистості. У довершеній лаконічній формі Хайям міг висловити глибоку думку, відобразити складні людські почуття. У своїх поезіях поет уславлює людяність, духовність, незалежність.

Ідеал Хайяма – вільна особистість з чистою душею, світлим розумом, життєрадісна й доброзичлива, духовно розкріпачена, мудра й життєрадісна. Він підкреслює, що людські чесноти не залежать від соціального стану: “Шукай людину скрізь: на бідному постої, У закутку нужди і в пишному покої”. Пост критикує бездуховність, що робить життя пустим і нікчемним.

“Хіба не дивно, що пани чиновні Самим собі нудні, хоч горді зовні”. О. Хайям переконаний, що людина – це складний світ, у якому є високе й нице, добре й зле. “Ми – сонце щастя й горя океан.

Ми справедливість любим – і обман. Злі й добрі ми, довершені й нікчемні, Іржаве дзеркало й Джемшидів жбан”. Поет закликає: “Розумним і твердим у цьому світі будь!” і пропагує радість життя як єдину втіху: “Будь там, де п’ють вино, Де є красуні й квіти!” У своїх рубаї поет розкриває ті філософські питання, що турбують його душу: життя і смерть, пошуки свого місця у житті, сенсу буття: “Мене всі недруги філософом зовуть. Бог свідок, що обрав собі я іншу путь.

Прийшовши з безвісті у цю долину горя, Принаймні знаю я, ким сам хочу я буть”. Та разом з тим його огортає смуток, коли він бачить становище освічених людей у суспільстві: “Оскільки мудрому наш вік ціни не знає, Усі плоди його недоум пожинає. Неси ж мені того, що розум відбирає, І, може, й нас тоді цей вік не занедбає”. Омар Хайям є одним з найвідоміших східних поетів епохи Середньовіччя.

Його вірші глибокі за своїм філософським змістом. Поет любить життя, сприймає його в усій повноті й утверджує право кожної людини на щастя. У людях він найбільше цінує чесність, незалежність, гідність, добро, справедливість, вірність у дружбі.

Поет оспівує кохання як найпрекрас-ніше людське почуття. Він оптиміст, незважаючи на всі складнощі буття. Його герой прагне довершеності, найперше у власній душі.

Поет глибоким мисленням переборює власні негаразди, негаразди свого часу. Тому його поезія і донині приваблює читачів.