|  | 

Внутрішня організація сюжету

РОЗДІЛ ІІІ. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ

5. СТРУКТУРА І ЕЛЕМЕНТИ ВНУТРІШНЬОЇ ФОРМИ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

5.2. Сюжет художнього твору

5.2.3. Внутрішня організація сюжету

В основі внутрішньої організації сюжету як певної послідовності перебігу та розгортання дії лежить конфлікт (від лат. conflictus – зіткнення), тобто певна суперечність у стосунках між героями, проблема, що окреслюється темою твору і, потребуючи свого вирішення, мотивує той чи інший розвиток дії. Конфлікт, що постає у творі як рушійна сила його сюжету й ланка, яка поєднує сюжет та фабулу твору з його темою, може позначатися в літературознавстві и іншими, синонімічними йому термінами: колізія та інтрига. “Літературний конфлікт в його специфічній формі (в сюжеті) прийнято називати інтригою та колізією. При цьому інколи розрізняють їх між собою в тому відношенні, що під інтригою розуміють зіткнення особистого значення, а під колізією – зіткнення суспільного значення. Однак, з огляду на те, що… особисті й суспільні суперечності переплітаються, зливаючись у єдність, в значенні літературного конфлікту найчастіше вживається термін “колізія “, а під інтригою розуміють заплутаність, подієву ускладненість сюжету” . Будь-який конфлікт має звичайно свій початок, продовження, пік зростання та напруження, в якому суперечності у стосунках виявляють себе з найбільшою силою й гостротою, та кінець – певне розв’язання, вичерпання тих протиріч, що порушували рівновагу у стосунках.

Основні елементи, на які може бути поділена дія сюжету як “колізії, що рухається” (В. Кожинов), збігаються з основними змістовими чинниками розвитку та розв’язання конфлікту. Тому внутрішню організацію сюжету розглядають, звичайно, як таку структуру побудови дії, що вбирає в себе п’ять елементів*: експозицію, зав’язку, розвиток дії, кульмінацію та розв’язку.

Експозиція (лат. expositio – пояснення) виконує функцію інформування читача про “розташування сил”, що визначатимуть конфлікт твору, попереднє, у найзагальніших рисах, знайомство з персонажами твору, введення в ситуацію, у якій визріває конфлікт. Розрізняють такі окремі різновиди експозиції: пряма – на початку твору, затримана – подається після початку дії, розпорошена – фрагментарна, немовби порціями, подається протягом усієї дії, обернута – наприкінці дії.

Зав’язка – той етап розвитку дії, який визначає “зав’язування” в ній певного конфліктного вузла, окреслення такої події, що служить початком розгортання основного конфлікту твору. Твір може відразу починатися із зав’язки, тоді вона, як правило, набуває більш гострого й напруженого характеру, може створювати враження несподіваності й загадковості. Зав’язка творів, яким передує експозиція, відзначається, як правило, плавнішим і послідовнішим перебігом дії.

Розвиток дії – це увесь її перебіг, починаючи від зав’язки й закінчуючи кульмінацією твору. Ця ланка розгортання дії твору звичайно являє собою ряд перипетій, тобто поступових ускладнень дії, мета яких полягає в дедалі більшому загостренні конфлікту, доведенні його до стану, в якому його внутрішня суть виявляє себе з найбільшою повнотою й певністю.

Кульмінація (від лат. culmen – вершина) – момент найбільшого напруження дії, найвищої точки розвитку конфлікту, момент максимального загострення конфліктної ситуації, окресленої у творі.

Розв’язка – це та частина сюжету, яка завершує дію, доводить до їх логічного вирішення події, зав’язані в конфліктному вузлі твору, частково або й повністю розв’язує зовнішню сторону конфлікту, не вичерпуючи, як правило, при цьому глибини філософської проблематики, ним поставленої (що, звичайно, стосується далеко не всіх творів).

Сюжети окремих художніх творів можуть включати в себе й додаткові елементи, серед яких розрізняють: передісторію розповідь про життя чи епізоди з життя героїв твору, що не включаються безпосередньо в зображувану дію; подальшу історію – більш-менш розгорнуту розповідь про долю героїв після завершення безпосередньо зображуваної дії;

* До основних, у свою чергу, не обов’язково включається п’ять елементів сюжету, але, як правило, не більше. Уявлення про п’яти – компонентну побудову сюжету йде з античності й безпосередньо пов’язане з будовою драматичного твору, “зразкова” структура якого вбирала в себе п’ять актів, кожному з яких відповідав певний елемент розвитку сюжетної дії

Пролог (грец. , від про – перед і? – слово) – “початковий епізод епічного або (частіше) драматичного твору, в якому щось повідомляється про наміри та завдання автора або коротко викладаються зображувані далі події, або, нарешті, змальовується певна подія, що відокремлена в часі від основної дії, передує їй і проливає на неї світло” епілог (грец. , від? – після і? – слово) – “завершальна частина твору.

В ній автор (у драмі – вустами кого-небудь з персонажів) звертається до публіки безпосередньо: висловлює якісь узагальнюючі судження, дякує за увагу, просить прихильно поставитися до його твору” . Інколи епілогом називають подальшу історію.

В окремих випадках сюжетна будова твору може ускладнюватися введенням до неї так званих вставних епізодів, що даються звичайно у формі розповіді одного з героїв твору про певні життєві події, які до зображуваної в самому творі дії не мають безпосереднього відношення. Не мотивуючи прямо розвиток дії, подібні епізоди мають своїм завданням проливати додаткове світло на окремі її сюжетні ланки, виступаючи в ролі таких аналогій зображуваній дії, що загострюють її конфліктну суть.

Сюжет, як і інші елементи предметної зображувальності (внутрішньої форми твору), знаходить свій вияв через словесне, художньо-мовленнєве оформлення твору, яке у системі його формальних рівнів займає найбільш зовнішнє положення й відповідно може бути назване зовнішньою формою твору.




Внутрішня організація сюжету
Обратная связь: Email