ВОЛКОТТ, Дерек

(нар. 1930)

ВОЛКОТТ, Дерек (Walcott, Derek – нар. 23.01.1930, м. Кастрі, острів Сент-Люсія, архіпелаг Малих Антильських о-вів у Карибському морі) – поет і драматург Вест-Індії.

Волкотт пише здебільшого англійською мовою, хоча хоча іноді також послуговується карибською креольською говіркою. Походження поета, який назвав себе “мулатом стилю”, є якоюсь мірою типовим для мешканців островів Карибського моря. У родоводі Волкотт поєдналося африканське, голландське й англійське коріння. Його батько – художник-аквареліст і типовий представник білої острівної богеми – помер, коли Дерек і його брат-близнюк Родерік (котрий, до речі, згодом став відомим драматургом) були ще зовсім малими.

Мати Волкотта була вчителькою і саме вона приохотила синів до читання, прищепила їм любов до театру і малювання. Волкотт здобув освіту, закінчивши коледж Святої Марії у рідному місті, а відтак отримав стипендію для навчання в Університеті Вест-Індії, розташованому в Кінгстоні на Ямайці.

Уже замолоду Волкотт вирізнявся бурхливим мистецьким темпераментом і працьовитістю: його літературним дебютом стала поетична збірка “Двадцять п’ять віршів” (“Twenty Five Poems”, 1948), яку 18-річний Дерек видав приватним коштом і сам продавав на вуличках рідного міста. Через два роки, уже навчаючись у Кінгстоні, юнак заснував творче об’єднання “Мистецька гільдія Сент-Люсії” і запропонував на суд глядачів свою першу п’єсу – “Генрі Крістофер” (“Henri Christopher”, 1950). Не забував Волкотт і про малярство: в 1950 р. у галереї Кастрі відбулася перша виставка його живописних робіт.

Після завершення навчання в університеті В. протягом 1953-1957 pp. вчителював на кількох карибських островах, а згодом, перебравшись на Тринідад, працював журналістом у місцевих газетах “Public Opinion” і “Trinidad Guar-dian”.

Головною справою свого життя у той час Волкотт вважав театр, а відтак подався у Нью-Йорк, де протягом 1958-59 pp. вивчав драматичне мистецтво. Повернувшись на Тринідад у 1959 p., Волкотт заснував і до 1971 р. був головним режисером та художнім керівником Малого Карибського Театру (згодом це мистецьке об’єднання діяло під назвою Тринідадська Театральна Майстерня).

Як драматург, Волкотт зробив дуже багато: його перу належить близько тридцяти п’єс для театру і радіо. У цих творах письменник намагається подолати поширені постколоніальні стереотипи: обмеженість художньої проблематики, етнографізм і декоративність карибського культурного ландшафту тощо. У п’єсах Волкотта авторська розповідь поєднується з діалогами, піснями і танцями, а ритми музики в стилі каліпсо доповнюють і увиразнюють густу метафорику прозово-поетичного тексту – власне, у цьому і виявляється неповторність стилю письменника. Однією з найпомітніших у драматургічному доробку Волкотта є п’єса “Мрії на Мавп’ячій Горі” (“Dream on Monkey Mountain”, 1967) – складний поліфонічний твір, в якому йдеться про проблеми расизму та революційних рухів.

Варто також зауважити, що в 70-х pp. Волкотт пробував свої сили у створенні мюзиклів, співпрацюючи з таким корифеєм цього жанру, як Гелт Макдермот, автором знаменитого хіппівського мюзиклу “Волосся” (“Hair”).

Поетична репутація Волкотта зміцніла після виходу в світ збірки “Серед зеленої ночі” (“In a Green Night”, 1964). У цій книзі Волкотт маніфестував своє головне завдання: творити літературу, яка б правдиво відтворювала життя Вест-Індії. У книгах “Щасливий мандрівник” (“The Fortunate Traveller”, 1981) і “Середина літа” (“Midsummer”, 1984) Волкотт досліджує власний життєвий досвід буття чорношкірим письменником в Америці, відтворюючи складну палітру власних почуттів, серед яких домінують відчуженість і туга за карибською батьківщиною.

Глибока закоріненість у світі природи, художнє осмислення історії своєї батьківщини і відкритість усій світовій культурі – ці якості поезії Волкотта проявилися вже в перших його творах. Йому також найвищою мірою властиве характерне для людини XX століття відчуття конфліктності, розділеності світу, чому сприяли і життєві обставини поета. Юні роки Волкотта припали на той період, коли острови Карибського басейну ще були частиною Британської імперії.

Майбутній поет, батьком якого був англієць, а матір’ю – онука чорних рабів, ріс у протестантській родині, а ті, хто його оточував, здебільшого були католиками. Назва одного з розділів його автобіографічного “роману у віршах” “Інше життя” (“Another Life”, 1973) – “Роздвоєна дитина” – говорить сама за себе. Окрім поетичної епопеї “Інше життя”, психологічним підгрунтям якої став самоаналіз на кшталт проведеного Дж. Джойсом у “Портреті митця замолоду”, перу Волкотта також належить напівавтобіографічна духовна біографія “Гончак Тьєполо” (“Tiepolo’s Hound”, 2000).

У цій книзі, яку автор проілюстрував репродукціями власних картин, тісно переплітаються белетризовані життєписи французького художника Каміля Пісарро та самого Волкотта.

У своїй поетичній творчості Волкотт зосереджує погляд передусім на конфлікті між спадщиною європейської і карибської культур, простежуючи довгий шлях від рабства до незалежності та усвідомлюючи власну роль як мандрівця між культурами. Його поеми характеризуються зв’язком з англійською поетичною традицією і особливою символічною візією світу, яка є водночас і дуже приватною, і специфічно карибською.

Найвидатнішим твором Волкотта критики вважають епічну поему “Омерос” (“Omeros”, 1990), яка, по суті, є спробою міфологічної реінтерпретації історії його народу. Поема складається з семи книг, які, в свою чергу, поділені на 64 розділи. У цій книзі, пристосовуючи дантівські терцини до карибських реалій, Волкотт відтворює сюжетні колізії безсмертних поем “Іліада” та “Одіссея” (власне, й сама назва поеми – “Омерос” – це автентичне, записане по-грецькому ім’я Гомера).

Головними героями твору є двоє рибалок, Ахіллес і Філокріт, а діапазон тем і настроїв поеми формується в річищі властивого В. “метафізичного реалізму”: жива дійсність й історія Вест-Індії переплітається з образами культурної пам’яті та міфологічного світу Стародавньої Греції.

Волкотт завжди був завзятим мандрівником, відвідав кількадесят країн світу. Втім, протягом кількох останніх десятиліть В. ділить свій час між Тринідадом, де у нього є будинок, в якому він працює над своїми новими творами, і американським Бостоном – в тутешньому університеті письменник викладає основи літературно: творчості. Він – лауреат багатьох літературних відзнак, серед яких є і такі престижні, як премія британського Королівського товариства літератури, і такі екзотичні, як Орден Співочої Пташки, заснований Республікою Тринідад і Тобаго. У 1992 році Волкотта було нагороджено Нобелівською премією з літератури.

У своїй заяві Шведська академія, презентуючи лауреата, відзначила, що Волкотт “володіє історичним баченням, породженим різноманітною культурою Карибського басейну”, і що “в своїй творчості поет, розвиваючи карибську культуру, звертається до кожного з нас. Вест-Індія здобула в його постаті великого поета”.

Однак, чи не найвищою оцінкою стало для Волкотта визнання видатних сучасників-поетів. Приміром, за словами Р. Грейвза, Волкотт “опанував магію англійської мови глибше, ніж численні (а, можливо, й усі) англійські поети його покоління”, а Й. Бродський писав про Волкотта як про поета універсального, який сповідує “метафізичний реалізм” і почувається спадкоємцем усіє: світової поетичної традиції, від сивої давнині: до сучасності.

Г. Безкоровайний