|  | 

Вульгаризм

Вульгаризм (лат. vulgaris – брутальний, простий) – у стилістиці художнього мовлення – не прийняте національною літературною мовою, неправильне, грубо побутове або іномовне слово чи вираз. Часто вживається письменниками задля надання творові особливого побутового колориту чи характеристики низького культурного рівня зображених у ньому персонажів (“Енеїда” І. Котляревського, “Кайдашева сім’я” І. Нечуя-Левицького, “Між двох сил” В. Винниченка, новели В. Стефаника, Марка Черемшини, усмішки Остапа Вишні тощо), подеколи притаманний певній літературній течії, як, приміром, “котляревщина” чи авангардизм. В. спостерігається найбільше в сатиричних та гумористичних жанрах, однак він застосовується і в ліричних творах: аж землячок,

Спасибі, признався З циновими гудзиками: “Де ты здесь узялся?” “З України”, – “Та як же ти Й говорить не вмієш По здешнему?” – “Ба ні, – кажу, – Говорить умію, Та не хочу” (Т.

Шевченко). У сьогоденній українській літературі В. наявні в доробку неоавангардистів, зокрема представників “Бу-Ба-Бу”, “Нової літератури”, приміром, у поезіях В. Цибулька, спрямованих на властиву авангардистському стилю епатажну прозаїзацію лірики: Заплетений ганебний соціум а в нім Намішано красунь з старечими руками

Немовби ті гектарами сапали масиви зір і буряків І рок-н-рольних мудаків Особливого поширення В. набули і в сучасній постмодерністській прозі (“Рекреації”, “Московіада” Ю. Андруховича, “Польові дослідження з українського сексу” Оксани Забужко та ін.). Вживання В. у художньому творі має бути відповідно вмотивованим, відповідати чуттю естетичної міри як запоруки чистоти літературної мови.




Вульгаризм
Обратная связь: Email